страшне

приїжджаєш на станцію в село о 1 ночі і розумієш, що це ще далеко не все, бо ще... далеко! ну нічого - за нами вже виїхали і чекали.
і от їдемо ми (я, мама, сестра, двоюрідна сестра зі своїм сином, тітка і чоловік двоюрідної племінниці) в автомобілі *і не питайте, як ми там всі вмістились* вночі саме після п'ятниці 13 числа, й не знаходять мої родичі інших тем для розмов, як ото тільки про відьм всякихтам і цвинтарі.
якраз проїжджаємо повз цвинтар і хтось каже "а тут всі сплять вже"... а інших хтось каже "ааа, дивіться, там щось світиться!" "обоже!" "шо се таке?" "та хтось свічку запалив, тож цвинтар" "вночі? вітер же"
хайбогмилує
стрьомно трохи, знаєте... реально атмосфера не дуже затишна. а ми могли й пішки іти (а шо нам:)
потім почались розмови про "а в тої баби помер син й вона ходила на могилу до нього кожної ночі. і страшно було деколи йти з клубу біля кладовища й чути, як там хтось плаче" (хех, я ж думаю).
а ще одна сім'я в селі каже, що нечиста сила завелася, бо ледь чи не кожної ночі до них хтось стукає у вікна (йолипали, я це пишу й в мене мурахи по колінах бігають), а на ранок двері в хлів відчинені й худоба по двору ходить собі.
страшно жити.

таке.
я не знаю, для чого тут все це записано.