Обережно! Багато читати про 20:16
Отже, 2016-й.
Коли я намагаюсь просто подумати про підсумки року - мене кидає в гарячку, а потім в холод, бо я починаю згадувати ВСЕ ВІДРАЗУ. А це, знаєте, не дуже добре для мозку:)
Тому треба по-порядку.
Словом, я ж пишу це собі, яка прочитає колись і буде думати: "отето вріміна були".
Січень 2016.
Ми знову прокинулися в Одесі і було дуже холодно. Море назвичайно бурхливе. Але потім ішов сніг, такий красивий, що вірилося, наче цей рік буде затишним і дуже хорошим.
Десь всередині січня у нас був "Щедрий вечір з добрим джазом". Це тоді приїжджали музиканти із "Шоколаду" львівського і Ева Новел. Пам'ятаю наші милі збірки у "Майстерні шоколаду". Гарно було.
Ще якось одного дня мені написав якийсь Костянтин Почтар з пропозицією організувати йому концерт у "Хоумі". Я щось крутила носом трохи, але Оксана сказала, що він хороший і я "ладно". І так вийшло, що було дуже прекрасно. Такий вже той Почтар виявився класний. Перед концертом ми ще ходили на радіо (яке Костя потім цілий рік згадував), потім грали в Джангу і Еліас, записували вітання з ДН для моєї подруги, пили коньяк з Ірванцем на вулиці... Врешті, після всього цього Костя трохи забувся слова пісень, але згадував різні смішні історії (хоча б історія про Льошу якогось, який постійно переслідував Костю). А потім ще довго говорили про українську музику і те, як тяжко буває молодим колективам себе презентувати у містах.
Відразу наступного дня я ще була на концерті Романа Коляди, який грає на фортепіано такі пронизливі мелодії, що гості концерту аж плакали від щастя. Надзвичайна музика.
Потім у лютому в нас був захід Літ.РВ, де Віка Дикобраз і Алєксєй Рісованний читали вірші, а ми те все слухали. Опісля заходу всі тусили на квартирі і це був один із тих, днів, коли я вирішила звільнитися з роботи економіста (мабуть, якраз вже і звільнилась, бо пригадую, як на тому квартирнику вже писала текст для стажування на іншій роботі).
Стажування на іншій роботі - це копірайтинг. Треба було писати про добрива. І це для мене було якимсь випробуванням, яке просто допомогло щось залишити і щось здобути. Словом, не вдалося і я просто залишилася без роботи:)
Натомість у мене з'явився вільний час. І всередині лютого до нас приїхала неземна і прекрасна Мар'яна Клочко. Співала вірші, які я обожнюю. Такий хороший вечір був...
А одного разу я виграла у конкурсі репостів квиток на спектакль про Йєна Кьортіса - вокаліста Joy Division, який народився, як і я, 15 липня (хоча це не має значення). Ставив "Дикий театр" в Києві. Це справді дуже вартісна вистава. І не тільки тому, що я люблю Джой Дівіжн. Але я ту виставу так і недодивилась, бо дуже поспішала на маршрутку додому. І не встигла:) І дві години чекала наступну маршрутку до Рівного. Вночі на автовокзалі взимку. Ай.
А незабаром відразу (в березні) я знову поверталася до Києва - вже на концерт ІАМХ, яких я обожнюю. Навіть веду себе на їхніх концертах, як ненормальна збоченка. Детальніше про це тут. *гг, як я заінтригувала всіх словом "збоченка". чи нє? ну ладн.
А десь зразу ще після ІАМХ я потрапила на концерт Epolets у Рівному, завдяки Льоші Самчуку (пасіба, Льоша). То це був такий концерт, що я думала "бляяяха". Тому що хлопці якраз стали впізнавані завдяки "якомусь_фактору" і на їх концерт поприходили всякі тьолочки. Тому мені не сподобалось, хоча я давно знаю і люблю Еполетс.
Але не будем про це.
Бо джазові концерти продовжуються! І ми вже слухаємо польських Volosi. Оооо, це така любов прям з першого погляду і звуку (дада, я була вперше на їхньому концерті). Ніколи не забуду реакцію Ані Павлушенко на віолончеліста (хехе, я про це тут не розкажу).
За кілька днів після цього, на запрошення Літ.РВ до нас приїхав прекрасний Олександр Бойченко. Який то хороший письменник! Ми колись з Таньою ще їздили його слухати в Луцьк і я кажу тоді "Приїдьте у Рівне" і він такий "обов'язково". І от приїхав і підписав мені книжку "От ми всі і у Рівному". Не забувся:) Гарна зустріч була.
А потім я їздила на концерт Ундервуд. І весь концерт пройшов для мене в роздумах, чи не є ці хлопці "ватніками". Річ в тому, що Ундервуд самі із Криму, але десь у 90-х переїхали в Росію і там до цього часу живуть. Так я про це вичитала перед концертом. Словом, щось я забагато про це думала і мені концерт такий собі був)
Ммм, а в кінці березня ми з Оленкою Шульгою запросили до Рівного Тараса Прохаська, щоб знову у нас відбулася "прохаськотерапія". Пам'ятаю, як ми зранку ходили зустрічати його з потяга, водили на радіо, багато слухали і говорили, сиділи в "Тайстра Зілля" і пили смачну каву, а потім нарешті запросили на сцену і вже разом з усіма тішилися з того Прохаська.
Ой, а за тиждень після цього я закохалася в джаз-панк:) Бо в "Блюз" приїхали The Hypnotunez - хлопці з Вінниці, які просто рвуть всьо к чєртям своєю музикою. Як ми танцювали! Краса просто.
Я зараз все це пишу, а ви вже потім читаєте і думаєте, що я живу від концерту до концерту. То пояснюю - насправді так і було цього року: концерт, презентація, концерт, фестиваль... а в проміжках між тим - підготовка до цього. Але, крім того, до травня, я ще регулярно ходила на якісь співбесіди, на якісь стажування, дивилася фільми, читала книжки, зустрічалася з друзями і кудись їздила. Це такий відступ. Читаємо далі:)
Цього року був період, коли я працювала з Льошею Самчуком над двома концертами. Перший з них - Єгор Грушин. Концерт пройшов прекрасно. Єгор надзвичайно талановитий. Ще й відбувалося все у Рівненській філармонії. Гармонійно туди вписується та музика.
Потім у Рівному була зустріч із Катею Бабкіною. Ну таке. В мене щось не лишилося якихось сильних вражень, але я люблю вірші Каті і без того.
А зараз розкажу, як ми з Оленкою їздили в гості до Тараса Прохаська. Словом, після рівненської "прохаськотерапії" якось так сталося, що ми домовилися, що поїдемо у Франківськ до Прохаська. І от ми поїхали. Через Львів дуже швидко і комфортно. За менш ніж два дні ми наслухалися цілу купу смішних історій із дитинства та юності Прохаська, погуляли містом, зустріли рівнянина - Женю Франківа, пішли на концерт тих же таки Гіпнотьюнз, про яких я писала вище, натанцювалися, насміялися і просто були щасливими, а потім ще й ходили до церкви святити вербу, підписували листівки і говорили. І це не все: ми навіть придумували і співали коломийки! Це було справді прекрасно. Щастя та й все.
Додому ми знову їхали через Львів, де зустріли Ваню Сарчука (в народі - Міністр). Ходили їсти грузинську їжу і пити грузинське вино і це теж було якось так сакрально, бо дуже затишно. Вечір завершили в "Дзизі":) А потім знову багато сміялися, бо згадували історії з дитинства.
Це були якісь такі концентровані дні. Бо відразу по приїзду додому ми пішли на зустріч з Богданом Логвиненком, який презентував свою книгу. Я про неї теж писала тут.
А незадовго після того мене накрило "макулатурою" (смішно звучить). Я день у день слухала новий альбом цієї групи і впадала у якусь таку прекрасну мистецьку депресію. Завершилося все тим, що ми з Рітою поїхали на концерт "макулатури" у Львів. Наживо вони звучать ще більш приречено. Але мені дуже подобається. Таке інколи треба.
Ми тоді ночували в Катрусі Танчак. І це також заслуговує бути гарним спогадом. Прекрасним спогадом. Дякую Кет за той затишок, який є завжди там, де є Кет:)
Так я дожила до травня. Тоді до нас приїхав білоруський поет Андрей Хадановіч та український поет Олександр Ірванець. Був вечір читань перекладів, вечір перед тим, як поїхати на тернопільський "Фестиваль Ї".
Хороші дні в богемному товаристві, так би мовити:) Побачили всіх, всіх послухали і обійняли. Я вже колись писала, що "Ї" - це фестиваль ностальгії. Тому що насправді вся та поезія вже давно пережита, все те захоплення вже не таке сильне, але ти слухаєш знову і так від того хороше. Тому я люблю "Ї". Може якраз і через це. Але ще й просто через Тернопіль. Він в мене викликає дуже ніжні почуття. І це їхнє озеро... Люблю та й все.
Ну а через день після "Ї" я вже у Рівному зустрічала хлопців з Івано-Франківська. У "Хоум" приїхали "Пароничі". Чесно кажучи, коли вони мені написали вперше, я подумала "Патроничі?", але якось так вирішили ми з Оксаною, що хай будуть "Патроничі". Виявились дуже класними музикантами:) Гарно було. В них такий типу інді-рок. Але крім гітари і дарбуки був ще саксофон. І це було дуже в тему, я так скажу. І нашим рівнянам сподобались, бо все не відпускали їх після концерту - шось там фоткались, сміялися.
І знову за кілька днів концерт - це Freddy Marx Street, концерт якого я організовувала знову із Самчуком Льошею. Хоча я так його організовувала... Словом, я займалась тільки дизайном афішок-квитків і т.д. і трохи в соцмережах допомагала. Але тут не про те. А про те, що Макс насправді класний. Правда такий день якийсь був, що від музики я щось не дуже кайфувала. Але потім у нас була збірка Літ.РВ (я, Марк і Ріта несподівано організували тім-дрінкін, якщо ви розумієте... ай)). А потім ми ще проводили Freddy Marx Street на потяг і був дощ. Наше таксі довго не приїжджало і ми якогось дідька (саме я) сіли в нічний тролейбус. Доїхали до Ріти. Там зустріли біля будинку її знайомого із Тернополя Юру, який пообіцяв провести мене додому, але ми по ходу вирішили ще зайти в гості до Дикобраз і Третього, побули в них десь 10 хв і пішли додому. Оце так я розказую про концерт Фредді тепер)
І це саме час, коли я стажувалася у Мультиплексі. Все почалося з того, що Віка Власюк мені сказала, що можна скидати резюме на її посаду, бо вона вирішила змінити роботу. То я скинула, потім десь мене покликали на співбесіду, а ще більш потім (потіміше - буде таке слово) - на стажування. От. Було цікаво і страшно водночас, бо здавалося, що такий обсяг роботи не може виконувати одна людина. Але згодом я зрозуміла, що може:) Ну от. Зі мною на стажування ходили ще дівчата. То з однією я навіть подружилась і ми казали, що добре було б, якби ми вдвох лишилися і разом працювали. Але так не буває. І от через півроку я бачусь із Наташею, бо вона працює в компанії, яка є нашим корпоративним партнером. Склалось)
Це я так підводила до моменту, коли моє життя змінилося і набуло нових сенсів. Бо я почала працювати на роботі, яку насправді дуже полюбила. В мене геть змінилися пріоритети. Так я думала, що все, що люблю найбільше і те, що я скрізь вписувала як "хобі" чи "інтереси" стало чимось більшим, ніж просто хобі. Так, я ж вже і до літератури якось доторкнулась (так собі звучить, я знаю), чотири роки пропрацювавши у громадській організації, і в музику "влилась", ставши івент-менеджером "Хоуму" (дуже серйозно якось, не вірте:), і от нарешті третій пункт, який я зазначала завжди - кіно. От воно!
Коротше, дуже від того тішусь. Бо це настільки цікаво, що аж!
Однак, влаштувавшись на постійну роботу, я не втратила любов до цікавих подій.
Наприкінці травня я організовувала концерт у Хоумі для тернопільського музиканта - Andzh-а. Хороший, класний Андж зібрав дуже мало людей на концерт. І він в тому геть не винен був. Я не знаю, чого так сталося, але ніколи ще такого в мене не було) Словом, Андж відіграв весь концерт для кількох людей і це було настільки класно, що геть. А потім почалася страшна злива.
А насамкінець весни-2016 слухала про книжку Олексія Чупи "Вишня і я". Чупу дуже люблю, бо він талановитий і простий, дотепний і розумний (якщо це зараз читає Чупа, то не зазнавайся і не пиши коментарі із странним юмором, а просто будь зворушений:).
А з настанням літа настала джазова пора, бо ми почали готуватися до Міжнародного фестивалю Art Jazz Cooperation. Пам'ятаю наші перші збірки, де ми ще мало одне одного знали, але обмінювалися такими кльовими ідеями! На жаль, геть все втілити не вдалося, але то на краще, думаю:) У нас були якісь фотосесії, вічні веселощі, вініл-паті, перегляд джазового кіно... Але поки що - червень.
Цей місяць виявився непростий для нашої сім'ї, бо одного дня не стало мого батька. Якось не можу зупинитись на цій темі, тому і не знаю, як краще. Недолуго і продовжувати писати. Цього моменту я насправді боялась найбільше. Не знаю. Колись в мені стане сил виписати для себе багато-багато всього, що тримається десь всередині. Але не зараз. Зараз я виділила на це тільки один абзац. І хто це читає - я цим з вами не ділюсь. Читайте це простим фактом.
*ну і як продовжити? дописувати буду наступного дня
дописую, не перечитуючи.
Був момент, коли я не знала, що робити. Бо попереду мав відбутися фестиваль "Ю-парк", де виступали мої найбільші натхненники і кумири - MUSE. Квиток у мене був ще задовго до того. Це був липень.
Ясна річ, відмовлятися від такого якось безглуздо. Тому я, звісно, поїхала. І це був направду кращий концерт, на якому я колись була. Спрацювало все: улюблений гурт, неймовірне світлове шоу, хороший звук, я в другому ряду під сценою, майже_улюблені_пісні. Для мене це велике щастя. Більше я писала тут.
Наступного дня Ванічка Манжула переконав мене лишитися ще на день і піти на інший фестиваль "Атлас Вікенд". Причин відмовлятися не було) Однак "Атлас" був зіпсований несподіваною зливою, яка ніяк не припинялась. Попри воду і холод, я згадую хороші моменти. Це коли ми пішли слухати Олега Каданова і зустріли там Дикобраз і Третього. Або коли ми в дощ ішли слухати Чупу, а він сказав, щоб ми не мокли, а виходили на сцені сидіти. Або коли прибігли на Піанобой і танцювали під дощем... То все було так гарно.
А потім був у мене ДН. Здається, то був найбільш унилий ДН з усіх. Дивно, коли збираєш хороших друзів, а їм нема про що говорити, а в тебе ДН і ти думаєш, що це твій день і тобі не хочеться нікого розважати. І тебе аж ранить момент, коли хтось робить вибір за тебе, у твоє свято!
Це було святкування не в сам ДН, а пізніше. А от сам ДН був прекрасний, бо це робочий день. На роботі всі вітають, головний бухгалтер приносить квіти, директор дзвонить і ви багато говорите про всяке. А потім, майже не відходячи від робочого місця, ідеш в кіно з найкращими своїми (ото тіко жаль, що Тані не було). І довго-довго смієшся. А потім тебе вітають незнайомі люди і це вопше вже. Словом, найкраще - те, що найменш сплановане.
А потім ДН святкувала моя подруга Ріта. Було смішно, бо ми грали в "правду або дію". Це все, що я можу сказати)
А одного дня ми поїхали в Тернопіль. Довго думали, як казати ,коли хтось спитає, чо ми туди поїхали, ще й в неділю. Зараз це не має значення. Ми собі просто гуляли, потім сиділи у винарні, зустріли Женю Франківа, знову гуляли і врешті повернулися у винарню слухати Постмена. Якраз того дня у нього був концерт. Хороший дуже. А потім майже_вночі не могли викликати таксі. А потім виявилося, що нам іти 10 хв, якщо пішки) А потім нас пригощали тортами з весілля, розказували про порося на Студреспубліці, костюм Пікачу в міській раді і таке інше. Словом, незабутній день.
Після того життя тривало в постійній підготовці до АртДжазу.
А на роботі ми готувалися до прем'єри "Загону самогубців". Дарували квитки тим, хто приходив в образі героїв фільму (якого ще ніхто не бачив:). А коли ми прийшли на останній сеанс то зустріли стільки знайомих, як ніколи і ніде. Це було якось приємно)
Я от дійшла до серпня і раптом подумала, що я якісь такі події запам'ятовую... Абсолютно не особистісні. А от у моєї подруги було весілля) Саша Корчевська вийшла заміж. Церемонія відбувалась у костелі. То було дуже красиво.
Десь тоді ж ми відбули "Вініл-паті" з джазовими друзями. Прекрасно вийшло. Ми на вулиці слухали вінілові платівки. А вже аж потім увімкнули Гіпнотьюнз і танцювали)
До речі (чи не до речі) - на ДН мені подарували квиток на фестиваль "Захід". Довелося їхати:)
До Львова їхала сама, але на останніх станціях помітила у своєму вагоні мою найулюбленішу викладачку з університету, мого наукового керівника - Наталію Олексіївну Мазур. Так ми з нею до кінцевої станції і побалакали про плани на літо, яке закінчувалося). Приємна зустріч.
У Львові ж мене зустрів Володя Павлик - наш соулмейт по ІАМХ. З ним доїхали до Родатичів, де, власне, і відбувався "Захід". По дорозі до намету, де нас чекала Таня і Міністр, ще зустріли багатьох знайомих. За це люблю фести - ти ніби вдома, але бачиш людей з інших міст.
Потім до нас приєднався ще і Ткачинський, якого ми дуже давно не бачили, бо він подорожував Китаєм) Прийшла ще Настя Клешанцова - ще одна соулмейт по ІАМХ:) Я ще бачилася із Вікою і Васею.
Якщо не описувати геть весь фестиваль (бо це довго і можна здуріти від ностальгії), то скажу, що вперше мені на Заході сподобалося майже все. Оце тільки - кави не було доброї. Ну гаразд - не тільки це було не ок, але то таке.
День, коли я повернулася додому виявився якимсь лихом. Це був понеділок. Я собі з роботи відпросилась заздалегідь. Але довелося іти, бо розклад прийшов чи що там... Словом, як тільки я опускалась на диван, щоб лежати і нічого не робити... телефонний дзвінок. Ну ок. Там все владналось. Дзвонить тоді Лєна Шульга і каже "у нас аврал з АртДжазом". Ой, ото ми з нею перешугані були. *я вам потім розкажу чому, якщо спитаєте, або ми вже вам розказували:)
Ну нічого - в результаті все було добре:)
А потім почався нарешті Арт Джаз. І почався він із "Джазового кіно". Ми дивилися фільм "Танцюючі під дощем". Дуже гарний початок був. І продовження. І завершення, звісно, також:) Це заслуговує окремої історії, але я так нічого і не написала. Арт Джаз був прекрасний. З усіма тими музикантами, джем-сейшинами, збірками, розмовами, приколами і клопотами. Ми всі розкрилися по-новому. У нас навіть є "щоденник фестивалю", де записані найбільш смішні фрази:)
Щодо саме виступів музикантів на сцені, то мені найбільш запам'ятались Топ Оркестра. Це просто якесь шаленство. Найдушевнішою була Аніко Долідзе, найочікуванішими - Гіпнотьюнз, найджазовіші - Квартет Богдана Кравчука та, звичайно, Бартош Пернал Квартет.
А ще ми на цьому Арт Джазі навіть одному колективу кидали на сцену бюстгалтер. Це ще одна цікава історія:)
В той час здавалося, що після Арт Джазу вже нічого такого ж класного не буде, але було. І не один раз.
Вже був вересень.
Одного дня ми ходили вітати з весіллям наших колег-волонтерів. Принесли їм 10 пляшок Кальвадоса і білі троянди. Було просто і прекрасно. А потім мене запросили почитати в "Годині в метро", але про це потім.
Тим часом на роботі в мене було суперзавдання - я організовувала Дитяче свято. Той момент, коли о першій ночі переживаєш, щоб в кінотеатр привезли дитячі велосипеди. А о другій ночі тобі пишуть, що привезли і ти нарешті спиш:) Саме свято було класним. Я безмежно рада, що весь час зі мною була моя директорка - Вікторія Андріївна.
А найбільш я пишалась тим, що на нашому святі були справжні рОооботи від комп'ютерної академії ШАГ (дякую за це Юлі Ковальчук)! І ними можна було покерувати навіть.
А ще якось ми смажили шашлики біля Антонового будинку і їли всіляке смачне, намагались дивитися "Лаутари", але яке там кіно, коли навколо стільки цікавого.
А 20 вересня я пішла в тату-салон і тепер в мене на нозі є татуха. Дуже її люблю) І дуже вдячна майстрині Насті за це.
А в нашому кінотеатрі ВПЕРШЕ показували мультфільм мовою оригіналу і без субтитрів. Це були "Лелеки". Я так дивилася, що в кінці аж захотілося плакати від щастя. Чи то від того, що було багато людей на англомовний показ, чи то від самого мультфільму... не знаю)
Наприкінці вересня ми з Сашкою Потеряшкою започаткували класну традицію - разом ходити на концерти, які організовує Богдан Слутий (ну це співпадіння:). Перший такий вечір був з Dakooka. Не скажу, що все життя чекала її у Рівному, навіть не скажу, що заслуховувала її пісні мільйони разів. Ні, не скажу. Але на самому концерті мені так подобалося слухати її. Вона ну така вже мені хороша з тими піснями. Ну от. Ви тепер це знаєте.
Першого жовтня я читала в театрі слова Юльки із книжки Чупи "Вишня і я". Слів моїх там зовсім чучуть було, але почитала і гарно провела останній теплий вечір цього року (жовтень, а я в сукні з коротким рукавом, ну правда ще і в плащику).
Тим часом я опинилась в команді TEDx Rivne і ми готувалися. Я відповідала за квитки.
Поки готувались, ми з Потеряшкою знову пішли на концерт, організований Слутим - Марія Чайковська. То таке. Я якось не зацінила. Але гарно було. Ми потім стукали у вікно до Тані Останньої і віталися з Патріком.
TEDx Rivne був неймовірним по атмосфері і трохи таким_собі по виступах лекторів, але це все через те, що ще якось може не звикли.. Ось.
Найкращим концертом жовтня-2016 був Pianoбой у Будинку культури. Бо я люблю, коли знаю слова пісень і співаю собі, думаючи, що гарно, разом із виконавцем:) А потім весь зал піднявся і всі танцювали в Будинку культури. Прекрасно було. В мене було стільки емоцій різних!
Наприкінці жовтня я відвідала лекцію та воркшоп про івент-маркетинг від Дар'ї Кольцової та Ольги Сафіної. Ці дві жінки розповіли стільки цікавого, стількох речей навчили в організації подій, реалізації проектів і т.д. Я не знаю, чи вдасться мені колись ці знання використати за цільовим призначенням, але, здається, їхні поради я вже засвоїла. Дякую Оленці Шульзі, що запросила цих лекторів до нас.
А на роботі ми організовували "Ніч містики на Хелловін". Приходжу собі в кінотеатр, а там наші працівники в костюмах звірів і з аквагримом. Мені теж аквагрим зробили) І дивилися ми класні фільми. І цілу ніч атмосфера така святкова) Так почався листопад.
Одного листопадового дня я з Ксюшею Олійник пішли на виставу "Калігула" у Рівненський Драмтеатр. Не знаю, який це раз був. Просто в мене є добра традиція - в листопаді або в лютому ходити на "Калігулу" і сумувати після того. Так і цього разу вийшло. Для мене це найкраща вистава зі всіх, які я колись могла бачити. Взагалі.
Ще якось до нас приїхали "стихійні". Це - Паша Щепан, Джон Гнатів, Ростик Кузик і Паша Коробчук. Після того я якось знову полюбила поезію, але ненадовго.
А потім знову був Постмен у Хоумі. Так вийшло, що ще в Тернополі ми домовилися про концерт у Рівному. Такий хороший. Ну такий вже хороший той Постмен. Презентував новий альбом "Context" та розказував всілякі історії з різних концертів, історії про написання пісень і таке інше. А ще сказав, що у Рівному стало краще. Ну може.. Скоро знову приїде, бо як в таке місто не приїхати, скажіть?)
Ось.
А потім ми з Потеряшкою знову пішли на концерт, організований Слутим:) Vivienne Mort. Дана, як завжди, прекрасна. Дуже її музику люблю насправді. А цього разу з нею та її клавішником був ще симфонічний квартет - дівчата грали на віолончелях. Дуже гарно.
А коли настав грудень - прийшло до мене розуміння джазу. Ну як прийшло..? Ну як розуміння..? гг)
Це я так намагаюсь почати щось розказувати про Jazz Bez (що означає "джаз без кордонів"). Намагаюсь, але не буду багато писати, бо й так тільки нещодавно минула вся ейфорія) Скажу, що є такий колектив із Польщі SKICKI-SKIUK (читаються як "скіцкі-ск'юк", а не так, як ви перший раз прочитали якшошо). Так от, по-моєму, завдяки їм мені щось зробилося, що я почала слухати джазову музику якось інакше, ніж до того. Ну, не знаю, як сказати. Але коли я розказувала це кільком людям, то вони казали, що мене зрозуміли (щоправда, може бути, що це вони так сказали, аби відчепилася). Це коли ти слухаєш вцілому, але чуєш окремо кожен інструмент і разом з тим все разом. Ну ви поняли.
Ну це така музика була аж не знаю.
Крім того, ці перші дні грудня запам'ятались ще й тим, що було так прекрасно-сніжно, що ми грали в сніжки. А ще - ходили танцювати на діскатєку і це було класно, хоча музика там ну просто жесть (для мене), але хоч ти шо хоч роби - мені було добре:)
Рівно через тиждень ми з Лєною поїхали ще і в Луцьк на Джаз Без. І що я про це скажу? Там був просто афігєнний джем-сейшн, де посол Польщі в Україні грав на губній гармоніці, а ці "Скіцкі-скюк" перейшли на якийсь хеві-метал. Ну це було дуже. Капєц як круто.
Все про Джаз Без. Більше - в моїй голові (запитуйте:)
А на роботі в нас показували "Шедеври реклами від Канських Левів". Це 110 хвилин безперервної реклами. І це прекрасно. Бо якби таку рекламу показували по телевізору, то люди у нас були б грамотніші. Я так думаю.
А от 28 грудня в нас був ще один концерт у Хоумі. Приїхала виконавиця з Києва Jerry Springle. Вона така мила і хороша, а голос її... Я дуже щаслива була після концерту. Такий аж, знаєте, душевний затишок.
А на роботі в нас був "Таємний Санта". І я, мабуть, через це так дуже сильно крепко полюбила всіх своїх колег. Ну бо вони такі якісь втішені були тим, що обмінялися подарунками:) Та й взагалі, люблю своїх колег геть всіх)
А ще мені стільки хотілось би розповісти про фільми, які я дивилась, про розмови, які ми з друзями нарозмовляли, про книжки, музику, емоції і почуття! Але не буду. Просто розумію, що 2016-й подарував дуже багато хорошого, прекрасного просто. І насправді це не рік подарував, а люди. Ви, я, оті, хто цього не прочитає. І забрав у нас наших рідних чи Девіда Боуї, Алана Рікмена, Кері Фішер... не рік, а смерть. Тому я собі знаю, що роблю підсумки року так, ніби перечитую сторінку в зошиті, яку щойно дописала. Зараз перегорну і там буде щось інше, але, по суті, аналогічно написане - як мінімум, тим самим почерком. От і поумнічала.
Бажаю всім у 2017 писати акуратніше і без помилок! З НР)
Коли я намагаюсь просто подумати про підсумки року - мене кидає в гарячку, а потім в холод, бо я починаю згадувати ВСЕ ВІДРАЗУ. А це, знаєте, не дуже добре для мозку:)
Тому треба по-порядку.
Словом, я ж пишу це собі, яка прочитає колись і буде думати: "отето вріміна були".
Січень 2016.
Ми знову прокинулися в Одесі і було дуже холодно. Море назвичайно бурхливе. Але потім ішов сніг, такий красивий, що вірилося, наче цей рік буде затишним і дуже хорошим.
Десь всередині січня у нас був "Щедрий вечір з добрим джазом". Це тоді приїжджали музиканти із "Шоколаду" львівського і Ева Новел. Пам'ятаю наші милі збірки у "Майстерні шоколаду". Гарно було.
Ще якось одного дня мені написав якийсь Костянтин Почтар з пропозицією організувати йому концерт у "Хоумі". Я щось крутила носом трохи, але Оксана сказала, що він хороший і я "ладно". І так вийшло, що було дуже прекрасно. Такий вже той Почтар виявився класний. Перед концертом ми ще ходили на радіо (яке Костя потім цілий рік згадував), потім грали в Джангу і Еліас, записували вітання з ДН для моєї подруги, пили коньяк з Ірванцем на вулиці... Врешті, після всього цього Костя трохи забувся слова пісень, але згадував різні смішні історії (хоча б історія про Льошу якогось, який постійно переслідував Костю). А потім ще довго говорили про українську музику і те, як тяжко буває молодим колективам себе презентувати у містах.
Відразу наступного дня я ще була на концерті Романа Коляди, який грає на фортепіано такі пронизливі мелодії, що гості концерту аж плакали від щастя. Надзвичайна музика.
Потім у лютому в нас був захід Літ.РВ, де Віка Дикобраз і Алєксєй Рісованний читали вірші, а ми те все слухали. Опісля заходу всі тусили на квартирі і це був один із тих, днів, коли я вирішила звільнитися з роботи економіста (мабуть, якраз вже і звільнилась, бо пригадую, як на тому квартирнику вже писала текст для стажування на іншій роботі).
Стажування на іншій роботі - це копірайтинг. Треба було писати про добрива. І це для мене було якимсь випробуванням, яке просто допомогло щось залишити і щось здобути. Словом, не вдалося і я просто залишилася без роботи:)
Натомість у мене з'явився вільний час. І всередині лютого до нас приїхала неземна і прекрасна Мар'яна Клочко. Співала вірші, які я обожнюю. Такий хороший вечір був...
А одного разу я виграла у конкурсі репостів квиток на спектакль про Йєна Кьортіса - вокаліста Joy Division, який народився, як і я, 15 липня (хоча це не має значення). Ставив "Дикий театр" в Києві. Це справді дуже вартісна вистава. І не тільки тому, що я люблю Джой Дівіжн. Але я ту виставу так і недодивилась, бо дуже поспішала на маршрутку додому. І не встигла:) І дві години чекала наступну маршрутку до Рівного. Вночі на автовокзалі взимку. Ай.
А незабаром відразу (в березні) я знову поверталася до Києва - вже на концерт ІАМХ, яких я обожнюю. Навіть веду себе на їхніх концертах, як ненормальна збоченка. Детальніше про це тут. *гг, як я заінтригувала всіх словом "збоченка". чи нє? ну ладн.
А десь зразу ще після ІАМХ я потрапила на концерт Epolets у Рівному, завдяки Льоші Самчуку (пасіба, Льоша). То це був такий концерт, що я думала "бляяяха". Тому що хлопці якраз стали впізнавані завдяки "якомусь_фактору" і на їх концерт поприходили всякі тьолочки. Тому мені не сподобалось, хоча я давно знаю і люблю Еполетс.
Але не будем про це.
Бо джазові концерти продовжуються! І ми вже слухаємо польських Volosi. Оооо, це така любов прям з першого погляду і звуку (дада, я була вперше на їхньому концерті). Ніколи не забуду реакцію Ані Павлушенко на віолончеліста (хехе, я про це тут не розкажу).
За кілька днів після цього, на запрошення Літ.РВ до нас приїхав прекрасний Олександр Бойченко. Який то хороший письменник! Ми колись з Таньою ще їздили його слухати в Луцьк і я кажу тоді "Приїдьте у Рівне" і він такий "обов'язково". І от приїхав і підписав мені книжку "От ми всі і у Рівному". Не забувся:) Гарна зустріч була.
А потім я їздила на концерт Ундервуд. І весь концерт пройшов для мене в роздумах, чи не є ці хлопці "ватніками". Річ в тому, що Ундервуд самі із Криму, але десь у 90-х переїхали в Росію і там до цього часу живуть. Так я про це вичитала перед концертом. Словом, щось я забагато про це думала і мені концерт такий собі був)
Ммм, а в кінці березня ми з Оленкою Шульгою запросили до Рівного Тараса Прохаська, щоб знову у нас відбулася "прохаськотерапія". Пам'ятаю, як ми зранку ходили зустрічати його з потяга, водили на радіо, багато слухали і говорили, сиділи в "Тайстра Зілля" і пили смачну каву, а потім нарешті запросили на сцену і вже разом з усіма тішилися з того Прохаська.
Ой, а за тиждень після цього я закохалася в джаз-панк:) Бо в "Блюз" приїхали The Hypnotunez - хлопці з Вінниці, які просто рвуть всьо к чєртям своєю музикою. Як ми танцювали! Краса просто.
Я зараз все це пишу, а ви вже потім читаєте і думаєте, що я живу від концерту до концерту. То пояснюю - насправді так і було цього року: концерт, презентація, концерт, фестиваль... а в проміжках між тим - підготовка до цього. Але, крім того, до травня, я ще регулярно ходила на якісь співбесіди, на якісь стажування, дивилася фільми, читала книжки, зустрічалася з друзями і кудись їздила. Це такий відступ. Читаємо далі:)
Цього року був період, коли я працювала з Льошею Самчуком над двома концертами. Перший з них - Єгор Грушин. Концерт пройшов прекрасно. Єгор надзвичайно талановитий. Ще й відбувалося все у Рівненській філармонії. Гармонійно туди вписується та музика.
Потім у Рівному була зустріч із Катею Бабкіною. Ну таке. В мене щось не лишилося якихось сильних вражень, але я люблю вірші Каті і без того.
А зараз розкажу, як ми з Оленкою їздили в гості до Тараса Прохаська. Словом, після рівненської "прохаськотерапії" якось так сталося, що ми домовилися, що поїдемо у Франківськ до Прохаська. І от ми поїхали. Через Львів дуже швидко і комфортно. За менш ніж два дні ми наслухалися цілу купу смішних історій із дитинства та юності Прохаська, погуляли містом, зустріли рівнянина - Женю Франківа, пішли на концерт тих же таки Гіпнотьюнз, про яких я писала вище, натанцювалися, насміялися і просто були щасливими, а потім ще й ходили до церкви святити вербу, підписували листівки і говорили. І це не все: ми навіть придумували і співали коломийки! Це було справді прекрасно. Щастя та й все.
Додому ми знову їхали через Львів, де зустріли Ваню Сарчука (в народі - Міністр). Ходили їсти грузинську їжу і пити грузинське вино і це теж було якось так сакрально, бо дуже затишно. Вечір завершили в "Дзизі":) А потім знову багато сміялися, бо згадували історії з дитинства.
Це були якісь такі концентровані дні. Бо відразу по приїзду додому ми пішли на зустріч з Богданом Логвиненком, який презентував свою книгу. Я про неї теж писала тут.
А незадовго після того мене накрило "макулатурою" (смішно звучить). Я день у день слухала новий альбом цієї групи і впадала у якусь таку прекрасну мистецьку депресію. Завершилося все тим, що ми з Рітою поїхали на концерт "макулатури" у Львів. Наживо вони звучать ще більш приречено. Але мені дуже подобається. Таке інколи треба.
Ми тоді ночували в Катрусі Танчак. І це також заслуговує бути гарним спогадом. Прекрасним спогадом. Дякую Кет за той затишок, який є завжди там, де є Кет:)
Так я дожила до травня. Тоді до нас приїхав білоруський поет Андрей Хадановіч та український поет Олександр Ірванець. Був вечір читань перекладів, вечір перед тим, як поїхати на тернопільський "Фестиваль Ї".
Хороші дні в богемному товаристві, так би мовити:) Побачили всіх, всіх послухали і обійняли. Я вже колись писала, що "Ї" - це фестиваль ностальгії. Тому що насправді вся та поезія вже давно пережита, все те захоплення вже не таке сильне, але ти слухаєш знову і так від того хороше. Тому я люблю "Ї". Може якраз і через це. Але ще й просто через Тернопіль. Він в мене викликає дуже ніжні почуття. І це їхнє озеро... Люблю та й все.
Ну а через день після "Ї" я вже у Рівному зустрічала хлопців з Івано-Франківська. У "Хоум" приїхали "Пароничі". Чесно кажучи, коли вони мені написали вперше, я подумала "Патроничі?", але якось так вирішили ми з Оксаною, що хай будуть "Патроничі". Виявились дуже класними музикантами:) Гарно було. В них такий типу інді-рок. Але крім гітари і дарбуки був ще саксофон. І це було дуже в тему, я так скажу. І нашим рівнянам сподобались, бо все не відпускали їх після концерту - шось там фоткались, сміялися.
І знову за кілька днів концерт - це Freddy Marx Street, концерт якого я організовувала знову із Самчуком Льошею. Хоча я так його організовувала... Словом, я займалась тільки дизайном афішок-квитків і т.д. і трохи в соцмережах допомагала. Але тут не про те. А про те, що Макс насправді класний. Правда такий день якийсь був, що від музики я щось не дуже кайфувала. Але потім у нас була збірка Літ.РВ (я, Марк і Ріта несподівано організували тім-дрінкін, якщо ви розумієте... ай)). А потім ми ще проводили Freddy Marx Street на потяг і був дощ. Наше таксі довго не приїжджало і ми якогось дідька (саме я) сіли в нічний тролейбус. Доїхали до Ріти. Там зустріли біля будинку її знайомого із Тернополя Юру, який пообіцяв провести мене додому, але ми по ходу вирішили ще зайти в гості до Дикобраз і Третього, побули в них десь 10 хв і пішли додому. Оце так я розказую про концерт Фредді тепер)
І це саме час, коли я стажувалася у Мультиплексі. Все почалося з того, що Віка Власюк мені сказала, що можна скидати резюме на її посаду, бо вона вирішила змінити роботу. То я скинула, потім десь мене покликали на співбесіду, а ще більш потім (потіміше - буде таке слово) - на стажування. От. Було цікаво і страшно водночас, бо здавалося, що такий обсяг роботи не може виконувати одна людина. Але згодом я зрозуміла, що може:) Ну от. Зі мною на стажування ходили ще дівчата. То з однією я навіть подружилась і ми казали, що добре було б, якби ми вдвох лишилися і разом працювали. Але так не буває. І от через півроку я бачусь із Наташею, бо вона працює в компанії, яка є нашим корпоративним партнером. Склалось)
Це я так підводила до моменту, коли моє життя змінилося і набуло нових сенсів. Бо я почала працювати на роботі, яку насправді дуже полюбила. В мене геть змінилися пріоритети. Так я думала, що все, що люблю найбільше і те, що я скрізь вписувала як "хобі" чи "інтереси" стало чимось більшим, ніж просто хобі. Так, я ж вже і до літератури якось доторкнулась (так собі звучить, я знаю), чотири роки пропрацювавши у громадській організації, і в музику "влилась", ставши івент-менеджером "Хоуму" (дуже серйозно якось, не вірте:), і от нарешті третій пункт, який я зазначала завжди - кіно. От воно!
Коротше, дуже від того тішусь. Бо це настільки цікаво, що аж!
Однак, влаштувавшись на постійну роботу, я не втратила любов до цікавих подій.
Наприкінці травня я організовувала концерт у Хоумі для тернопільського музиканта - Andzh-а. Хороший, класний Андж зібрав дуже мало людей на концерт. І він в тому геть не винен був. Я не знаю, чого так сталося, але ніколи ще такого в мене не було) Словом, Андж відіграв весь концерт для кількох людей і це було настільки класно, що геть. А потім почалася страшна злива.
А насамкінець весни-2016 слухала про книжку Олексія Чупи "Вишня і я". Чупу дуже люблю, бо він талановитий і простий, дотепний і розумний (якщо це зараз читає Чупа, то не зазнавайся і не пиши коментарі із странним юмором, а просто будь зворушений:).
А з настанням літа настала джазова пора, бо ми почали готуватися до Міжнародного фестивалю Art Jazz Cooperation. Пам'ятаю наші перші збірки, де ми ще мало одне одного знали, але обмінювалися такими кльовими ідеями! На жаль, геть все втілити не вдалося, але то на краще, думаю:) У нас були якісь фотосесії, вічні веселощі, вініл-паті, перегляд джазового кіно... Але поки що - червень.
Цей місяць виявився непростий для нашої сім'ї, бо одного дня не стало мого батька. Якось не можу зупинитись на цій темі, тому і не знаю, як краще. Недолуго і продовжувати писати. Цього моменту я насправді боялась найбільше. Не знаю. Колись в мені стане сил виписати для себе багато-багато всього, що тримається десь всередині. Але не зараз. Зараз я виділила на це тільки один абзац. І хто це читає - я цим з вами не ділюсь. Читайте це простим фактом.
*ну і як продовжити? дописувати буду наступного дня
дописую, не перечитуючи.
Був момент, коли я не знала, що робити. Бо попереду мав відбутися фестиваль "Ю-парк", де виступали мої найбільші натхненники і кумири - MUSE. Квиток у мене був ще задовго до того. Це був липень.
Ясна річ, відмовлятися від такого якось безглуздо. Тому я, звісно, поїхала. І це був направду кращий концерт, на якому я колись була. Спрацювало все: улюблений гурт, неймовірне світлове шоу, хороший звук, я в другому ряду під сценою, майже_улюблені_пісні. Для мене це велике щастя. Більше я писала тут.
Наступного дня Ванічка Манжула переконав мене лишитися ще на день і піти на інший фестиваль "Атлас Вікенд". Причин відмовлятися не було) Однак "Атлас" був зіпсований несподіваною зливою, яка ніяк не припинялась. Попри воду і холод, я згадую хороші моменти. Це коли ми пішли слухати Олега Каданова і зустріли там Дикобраз і Третього. Або коли ми в дощ ішли слухати Чупу, а він сказав, щоб ми не мокли, а виходили на сцені сидіти. Або коли прибігли на Піанобой і танцювали під дощем... То все було так гарно.
А потім був у мене ДН. Здається, то був найбільш унилий ДН з усіх. Дивно, коли збираєш хороших друзів, а їм нема про що говорити, а в тебе ДН і ти думаєш, що це твій день і тобі не хочеться нікого розважати. І тебе аж ранить момент, коли хтось робить вибір за тебе, у твоє свято!
Це було святкування не в сам ДН, а пізніше. А от сам ДН був прекрасний, бо це робочий день. На роботі всі вітають, головний бухгалтер приносить квіти, директор дзвонить і ви багато говорите про всяке. А потім, майже не відходячи від робочого місця, ідеш в кіно з найкращими своїми (ото тіко жаль, що Тані не було). І довго-довго смієшся. А потім тебе вітають незнайомі люди і це вопше вже. Словом, найкраще - те, що найменш сплановане.
А потім ДН святкувала моя подруга Ріта. Було смішно, бо ми грали в "правду або дію". Це все, що я можу сказати)
А одного дня ми поїхали в Тернопіль. Довго думали, як казати ,коли хтось спитає, чо ми туди поїхали, ще й в неділю. Зараз це не має значення. Ми собі просто гуляли, потім сиділи у винарні, зустріли Женю Франківа, знову гуляли і врешті повернулися у винарню слухати Постмена. Якраз того дня у нього був концерт. Хороший дуже. А потім майже_вночі не могли викликати таксі. А потім виявилося, що нам іти 10 хв, якщо пішки) А потім нас пригощали тортами з весілля, розказували про порося на Студреспубліці, костюм Пікачу в міській раді і таке інше. Словом, незабутній день.
Після того життя тривало в постійній підготовці до АртДжазу.
А на роботі ми готувалися до прем'єри "Загону самогубців". Дарували квитки тим, хто приходив в образі героїв фільму (якого ще ніхто не бачив:). А коли ми прийшли на останній сеанс то зустріли стільки знайомих, як ніколи і ніде. Це було якось приємно)
Я от дійшла до серпня і раптом подумала, що я якісь такі події запам'ятовую... Абсолютно не особистісні. А от у моєї подруги було весілля) Саша Корчевська вийшла заміж. Церемонія відбувалась у костелі. То було дуже красиво.
Десь тоді ж ми відбули "Вініл-паті" з джазовими друзями. Прекрасно вийшло. Ми на вулиці слухали вінілові платівки. А вже аж потім увімкнули Гіпнотьюнз і танцювали)
До речі (чи не до речі) - на ДН мені подарували квиток на фестиваль "Захід". Довелося їхати:)
До Львова їхала сама, але на останніх станціях помітила у своєму вагоні мою найулюбленішу викладачку з університету, мого наукового керівника - Наталію Олексіївну Мазур. Так ми з нею до кінцевої станції і побалакали про плани на літо, яке закінчувалося). Приємна зустріч.
У Львові ж мене зустрів Володя Павлик - наш соулмейт по ІАМХ. З ним доїхали до Родатичів, де, власне, і відбувався "Захід". По дорозі до намету, де нас чекала Таня і Міністр, ще зустріли багатьох знайомих. За це люблю фести - ти ніби вдома, але бачиш людей з інших міст.
Потім до нас приєднався ще і Ткачинський, якого ми дуже давно не бачили, бо він подорожував Китаєм) Прийшла ще Настя Клешанцова - ще одна соулмейт по ІАМХ:) Я ще бачилася із Вікою і Васею.
Якщо не описувати геть весь фестиваль (бо це довго і можна здуріти від ностальгії), то скажу, що вперше мені на Заході сподобалося майже все. Оце тільки - кави не було доброї. Ну гаразд - не тільки це було не ок, але то таке.
День, коли я повернулася додому виявився якимсь лихом. Це був понеділок. Я собі з роботи відпросилась заздалегідь. Але довелося іти, бо розклад прийшов чи що там... Словом, як тільки я опускалась на диван, щоб лежати і нічого не робити... телефонний дзвінок. Ну ок. Там все владналось. Дзвонить тоді Лєна Шульга і каже "у нас аврал з АртДжазом". Ой, ото ми з нею перешугані були. *я вам потім розкажу чому, якщо спитаєте, або ми вже вам розказували:)
Ну нічого - в результаті все було добре:)
А потім почався нарешті Арт Джаз. І почався він із "Джазового кіно". Ми дивилися фільм "Танцюючі під дощем". Дуже гарний початок був. І продовження. І завершення, звісно, також:) Це заслуговує окремої історії, але я так нічого і не написала. Арт Джаз був прекрасний. З усіма тими музикантами, джем-сейшинами, збірками, розмовами, приколами і клопотами. Ми всі розкрилися по-новому. У нас навіть є "щоденник фестивалю", де записані найбільш смішні фрази:)
Щодо саме виступів музикантів на сцені, то мені найбільш запам'ятались Топ Оркестра. Це просто якесь шаленство. Найдушевнішою була Аніко Долідзе, найочікуванішими - Гіпнотьюнз, найджазовіші - Квартет Богдана Кравчука та, звичайно, Бартош Пернал Квартет.
А ще ми на цьому Арт Джазі навіть одному колективу кидали на сцену бюстгалтер. Це ще одна цікава історія:)
В той час здавалося, що після Арт Джазу вже нічого такого ж класного не буде, але було. І не один раз.
Вже був вересень.
Одного дня ми ходили вітати з весіллям наших колег-волонтерів. Принесли їм 10 пляшок Кальвадоса і білі троянди. Було просто і прекрасно. А потім мене запросили почитати в "Годині в метро", але про це потім.
Тим часом на роботі в мене було суперзавдання - я організовувала Дитяче свято. Той момент, коли о першій ночі переживаєш, щоб в кінотеатр привезли дитячі велосипеди. А о другій ночі тобі пишуть, що привезли і ти нарешті спиш:) Саме свято було класним. Я безмежно рада, що весь час зі мною була моя директорка - Вікторія Андріївна.
А найбільш я пишалась тим, що на нашому святі були справжні рОооботи від комп'ютерної академії ШАГ (дякую за це Юлі Ковальчук)! І ними можна було покерувати навіть.
А ще якось ми смажили шашлики біля Антонового будинку і їли всіляке смачне, намагались дивитися "Лаутари", але яке там кіно, коли навколо стільки цікавого.
А 20 вересня я пішла в тату-салон і тепер в мене на нозі є татуха. Дуже її люблю) І дуже вдячна майстрині Насті за це.
А в нашому кінотеатрі ВПЕРШЕ показували мультфільм мовою оригіналу і без субтитрів. Це були "Лелеки". Я так дивилася, що в кінці аж захотілося плакати від щастя. Чи то від того, що було багато людей на англомовний показ, чи то від самого мультфільму... не знаю)
Наприкінці вересня ми з Сашкою Потеряшкою започаткували класну традицію - разом ходити на концерти, які організовує Богдан Слутий (ну це співпадіння:). Перший такий вечір був з Dakooka. Не скажу, що все життя чекала її у Рівному, навіть не скажу, що заслуховувала її пісні мільйони разів. Ні, не скажу. Але на самому концерті мені так подобалося слухати її. Вона ну така вже мені хороша з тими піснями. Ну от. Ви тепер це знаєте.
Першого жовтня я читала в театрі слова Юльки із книжки Чупи "Вишня і я". Слів моїх там зовсім чучуть було, але почитала і гарно провела останній теплий вечір цього року (жовтень, а я в сукні з коротким рукавом, ну правда ще і в плащику).
Тим часом я опинилась в команді TEDx Rivne і ми готувалися. Я відповідала за квитки.
Поки готувались, ми з Потеряшкою знову пішли на концерт, організований Слутим - Марія Чайковська. То таке. Я якось не зацінила. Але гарно було. Ми потім стукали у вікно до Тані Останньої і віталися з Патріком.
TEDx Rivne був неймовірним по атмосфері і трохи таким_собі по виступах лекторів, але це все через те, що ще якось може не звикли.. Ось.
Найкращим концертом жовтня-2016 був Pianoбой у Будинку культури. Бо я люблю, коли знаю слова пісень і співаю собі, думаючи, що гарно, разом із виконавцем:) А потім весь зал піднявся і всі танцювали в Будинку культури. Прекрасно було. В мене було стільки емоцій різних!
Наприкінці жовтня я відвідала лекцію та воркшоп про івент-маркетинг від Дар'ї Кольцової та Ольги Сафіної. Ці дві жінки розповіли стільки цікавого, стількох речей навчили в організації подій, реалізації проектів і т.д. Я не знаю, чи вдасться мені колись ці знання використати за цільовим призначенням, але, здається, їхні поради я вже засвоїла. Дякую Оленці Шульзі, що запросила цих лекторів до нас.
А на роботі ми організовували "Ніч містики на Хелловін". Приходжу собі в кінотеатр, а там наші працівники в костюмах звірів і з аквагримом. Мені теж аквагрим зробили) І дивилися ми класні фільми. І цілу ніч атмосфера така святкова) Так почався листопад.
Одного листопадового дня я з Ксюшею Олійник пішли на виставу "Калігула" у Рівненський Драмтеатр. Не знаю, який це раз був. Просто в мене є добра традиція - в листопаді або в лютому ходити на "Калігулу" і сумувати після того. Так і цього разу вийшло. Для мене це найкраща вистава зі всіх, які я колись могла бачити. Взагалі.
Ще якось до нас приїхали "стихійні". Це - Паша Щепан, Джон Гнатів, Ростик Кузик і Паша Коробчук. Після того я якось знову полюбила поезію, але ненадовго.
А потім знову був Постмен у Хоумі. Так вийшло, що ще в Тернополі ми домовилися про концерт у Рівному. Такий хороший. Ну такий вже хороший той Постмен. Презентував новий альбом "Context" та розказував всілякі історії з різних концертів, історії про написання пісень і таке інше. А ще сказав, що у Рівному стало краще. Ну може.. Скоро знову приїде, бо як в таке місто не приїхати, скажіть?)
Ось.
А потім ми з Потеряшкою знову пішли на концерт, організований Слутим:) Vivienne Mort. Дана, як завжди, прекрасна. Дуже її музику люблю насправді. А цього разу з нею та її клавішником був ще симфонічний квартет - дівчата грали на віолончелях. Дуже гарно.
А коли настав грудень - прийшло до мене розуміння джазу. Ну як прийшло..? Ну як розуміння..? гг)
Це я так намагаюсь почати щось розказувати про Jazz Bez (що означає "джаз без кордонів"). Намагаюсь, але не буду багато писати, бо й так тільки нещодавно минула вся ейфорія) Скажу, що є такий колектив із Польщі SKICKI-SKIUK (читаються як "скіцкі-ск'юк", а не так, як ви перший раз прочитали якшошо). Так от, по-моєму, завдяки їм мені щось зробилося, що я почала слухати джазову музику якось інакше, ніж до того. Ну, не знаю, як сказати. Але коли я розказувала це кільком людям, то вони казали, що мене зрозуміли (щоправда, може бути, що це вони так сказали, аби відчепилася). Це коли ти слухаєш вцілому, але чуєш окремо кожен інструмент і разом з тим все разом. Ну ви поняли.
Ну це така музика була аж не знаю.
Крім того, ці перші дні грудня запам'ятались ще й тим, що було так прекрасно-сніжно, що ми грали в сніжки. А ще - ходили танцювати на діскатєку і це було класно, хоча музика там ну просто жесть (для мене), але хоч ти шо хоч роби - мені було добре:)
Рівно через тиждень ми з Лєною поїхали ще і в Луцьк на Джаз Без. І що я про це скажу? Там був просто афігєнний джем-сейшн, де посол Польщі в Україні грав на губній гармоніці, а ці "Скіцкі-скюк" перейшли на якийсь хеві-метал. Ну це було дуже. Капєц як круто.
Все про Джаз Без. Більше - в моїй голові (запитуйте:)
А на роботі в нас показували "Шедеври реклами від Канських Левів". Це 110 хвилин безперервної реклами. І це прекрасно. Бо якби таку рекламу показували по телевізору, то люди у нас були б грамотніші. Я так думаю.
А от 28 грудня в нас був ще один концерт у Хоумі. Приїхала виконавиця з Києва Jerry Springle. Вона така мила і хороша, а голос її... Я дуже щаслива була після концерту. Такий аж, знаєте, душевний затишок.
А на роботі в нас був "Таємний Санта". І я, мабуть, через це так дуже сильно крепко полюбила всіх своїх колег. Ну бо вони такі якісь втішені були тим, що обмінялися подарунками:) Та й взагалі, люблю своїх колег геть всіх)
Бажаю всім у 2017 писати акуратніше і без помилок! З НР)
Коментарі
Дописати коментар