"Saint Porno. Історія про кіно і тіло" Богдана Логвиненка
Знаючи, хто такий Логвиненко і читаючи назву книжки, якось не зовсім можна було поєднати то в голові. Перші дві секунди. А потім починаєш розбиратися з цим, читати анотацію і всяке таке.
Так от. Книга написана на основі розповіді однієї знайомої автора, яка одного разу відкрила одну свою таємницю-не-таємницю, словом, іншу сторону свого життя, про яку раніше Логвиненко на знав. Як виявилося, дівчина знімалась у порнофільмах. І вирішила про це поговорити.
Особисто для мене книжка "Saint Porno. Історія про кіно і тіло" - це така собі цеглина, якою можна розбомбити стереотипи осіб з радянським складом розуму. А як не крути, навіть наше покоління виховане людьми, які жили в СРСР і тому навіть у нас ці стереотипи в голові збереглися, хай навіть ми цього не усвідомлюємо (під словом "ми" я маю на увазі своїх однолітків /чи майже_однолітків - народжених у 90-ті).
Найцікавіше, і те, що найбільш мені сподобалося - це професійний підхід героїні до своєї роботи. Оповідачка розказує різні нюанси зйомок, розказує, що працюють в цій індустрії люди, а не (як ми всі могли подумати) аморальні ублюдки і що дівчата, які ідуть працювати (так, так, працювати) в таку сферу, ідуть туди свідомо і багато хто отримує від цього задоволення (і не сексуальне, а звичайне, житейське, як від роботи, яку любиш). Водночас, так буває не завжди. Інколи трапляються і справжні виродки, і інколи буває просто жахливо на зйомках.
Я не стала ставитися до порно якось інакше, ніж до того. Просто ця тема - один із прикладів. Уявіть, що ви працюєте двірником і любите свою роботу, а суспільство вважає, що це огидно і таку роботу роблять тільки ті, хто не вміє нічого іншого. І як довести тому суспільству, що ви просто любите прибирати? От, то для мене ця книжка саме така - щоби дати зрозуміти іншим, що робота героїні книжки - це не є щось огидне до того моменту, доки вона сама не вважає це огидним. Книга про відчуття внутрішньої свободи, якщо можна так сказати.
Ще про автора #saintporno. Логвиненко так зумів записати цю історію, що в ній не знаходиш мерзенних уривків (як можна було очікувати, так?). Є кілька моментів просто неприємних, але я спробувала уявити, як би їх описав, наприклад, Уелш і відразу перехотіла уявляти й повернулась до стилю Логвиненка:) Саме тому, цю книжку можна сміливо дарувати старшим людям, консервативним, трохи затурканим... От мені б хотілося, щоб саме такі люди прочитали цю книжку. Це, свого роду. звільнення від комплексів, закладених споконвіку. Ну і інші теж читайте - бо то цікаво, як мінімум:)
Так от. Книга написана на основі розповіді однієї знайомої автора, яка одного разу відкрила одну свою таємницю-не-таємницю, словом, іншу сторону свого життя, про яку раніше Логвиненко на знав. Як виявилося, дівчина знімалась у порнофільмах. І вирішила про це поговорити.
Особисто для мене книжка "Saint Porno. Історія про кіно і тіло" - це така собі цеглина, якою можна розбомбити стереотипи осіб з радянським складом розуму. А як не крути, навіть наше покоління виховане людьми, які жили в СРСР і тому навіть у нас ці стереотипи в голові збереглися, хай навіть ми цього не усвідомлюємо (під словом "ми" я маю на увазі своїх однолітків /чи майже_однолітків - народжених у 90-ті).
Найцікавіше, і те, що найбільш мені сподобалося - це професійний підхід героїні до своєї роботи. Оповідачка розказує різні нюанси зйомок, розказує, що працюють в цій індустрії люди, а не (як ми всі могли подумати) аморальні ублюдки і що дівчата, які ідуть працювати (так, так, працювати) в таку сферу, ідуть туди свідомо і багато хто отримує від цього задоволення (і не сексуальне, а звичайне, житейське, як від роботи, яку любиш). Водночас, так буває не завжди. Інколи трапляються і справжні виродки, і інколи буває просто жахливо на зйомках.
Я не стала ставитися до порно якось інакше, ніж до того. Просто ця тема - один із прикладів. Уявіть, що ви працюєте двірником і любите свою роботу, а суспільство вважає, що це огидно і таку роботу роблять тільки ті, хто не вміє нічого іншого. І як довести тому суспільству, що ви просто любите прибирати? От, то для мене ця книжка саме така - щоби дати зрозуміти іншим, що робота героїні книжки - це не є щось огидне до того моменту, доки вона сама не вважає це огидним. Книга про відчуття внутрішньої свободи, якщо можна так сказати.
Ще про автора #saintporno. Логвиненко так зумів записати цю історію, що в ній не знаходиш мерзенних уривків (як можна було очікувати, так?). Є кілька моментів просто неприємних, але я спробувала уявити, як би їх описав, наприклад, Уелш і відразу перехотіла уявляти й повернулась до стилю Логвиненка:) Саме тому, цю книжку можна сміливо дарувати старшим людям, консервативним, трохи затурканим... От мені б хотілося, щоб саме такі люди прочитали цю книжку. Це, свого роду. звільнення від комплексів, закладених споконвіку. Ну і інші теж читайте - бо то цікаво, як мінімум:)
Коментарі
Дописати коментар