U-Park| Muse в Києві. 08.07.2016
Сказати, що я п'ть років підряд щодня чекала, коли М'юз знову приїдуть - це буде неправда. Але що я хотіла їх побачити знову - це так.
У 2011 я вже писала щось подібне.
А тепер до 2016-го. Словом, якщо коротко - такого грандіозного шоу я, звісно, раніше не бачила, але й підозрюю, що й інші не щодня таке мали змогу спостерігати. Такого чистого і хорошого звуку я не чула на жодному живому концерті. Такого Метью Белламі я теж ще ніколи не зустрічала раніше:)
А тепер з самого початку.
Сама б я точно не пішла на такі жертви, але от коли є хороша компанія, то можна все. Тому ми вирішили (з Танічкою, Наталею і Настею), що треба нам не просто фан-зона, а ще й перший-другий ряд (бо зачєм тоді всьо ето?). Тому нас можна було бачити вже біля НСК Олімпійський ще десь о 12 годині (насправді раніше). Пропускати почали о 14 год, а завершили десь о 15:30. Тоді ж вийшов на сцену перший муз.гурт (ШАНА). Потім були якісь британці, тоді фіни Poets Of The Fall, далі прекрасні The Hurts (я б про них більше написала, але хай це залишиться між нами поки).
Ну і 22 год - ще нікого не було:) М'юз затримались на хвилин 15, здається (решта все було чітко за програмою).
Ну коли бачиш вже цих трьох, то відразу й не повіриш, що це зараз і ти не спиш, але якось воно минуло і почався прекрасний час музики. Це момент тривалістю півтори години, коли ти боїшся відвернутися від сцени, аби не пропустити нічого. Бо, по-перше, Метью Белламі носиться по сцені, як навіжений, по-друге, таке шоу було, ніби дивишся суцільну історію, яку тобі розповідають з допомогою музики і відео на екранах, які ще й рухаються, створюючи дивовижний сюрреалістичний ефект. Ну і по-третє, в один момент виходить на сцену чувак (назвемо його так), всі думають, що це, мабуть, якийсь звукач (бо дуже діловий собі), підходить до Белламі /який саме грає на гітарі і шось_там_співає/ тисне йому руку, а потім стає посеред сцени в позі "я властєлін міра". І тільки тоді всі розуміють, що щось тут не так. Виходить охоронець і акуратно забирає чувака зі сцени. Словом, це було дуже гарно. Насправді. Ніхто з дійових осіб не розгубився:) Може з моїх слів це не виглядає "гарно", але так і було, треба було бачити на власні очі.
Повернемося до концерту.
Це точно не був треклист моєї мрії, але я так тішилась кожній виконаній пісні, що сил нема. Найбільше радості принесли "Butterflies & Hurricanes" (я завжди думала, що чула її наживо у 2011-му, але тільки зараз зрозуміла, що таки вперше це сталося саме 8.07.2016) та "Assassin". Ці дві композиції не випадково прозвучали в Україні, адже М'юз ще раніше створили оф. сторінку гурту у вк і там попросили фанів обрати пісню, яку б вони хотіли почути найбільше. Виявилося, що ці дві:)
"Plug Іn Baby", "Starlight", "Uprising", "Hysteria" та "TIRO" - вже якось мені чулися дуже ностальгічно, і, по-моєму, веесь стадіон співав. Від цього аж мурахи по тілу, бо відчуваєш себе частинкою чогось дуже грандіозного. Мабуть, так і було.
Порадували мене й пісні із найновішого альбому. "Psycho" відкривала виступ М'юз. "The Handler" та "Dead Inside" - улюблені з нового. Не обійшлося, звісно, і без "The 2nd Law". З цього альбому ми почули "Isolated System", "Madness" (яку всі люблять, а ми - ні, хоча в той момент і я її дуже любила:)
На фіналі "Mercy"на нас летіли паперові чоловічки і стрічки. І то було таке гарне видовище, що й не передати просто так словами.
Завершували традиційною грою Кріса Волстенхолма (ох, давно я не писала це прізвище, аж відвикла) на губній гармоніці мелодії Енніо Марріконе, яка плавно переходить у "Knights Of Cydonia". І це було прекрасно.
Що було далі? "А дальше я нічіво нє помню". Жартую) Далі всі учасники М'юз ввічливо подякували, покидали людям медіатори та барабанніперетинки палички і пішли собі. А ми ще стояли в надії на якийсь біс, але ніц не сталося. Поробили селфі на стадіоні і пішли домів.
Ще скажу, як справжня віддана фанатка - як не крути, а я таки мріяла побачити їх отак от зблизька (шоб ліцо було видно:) і побачила. Значить, можна вважати, що мрії збуваються.
Для цього, за моїми підрахунками, я була на ногах біля Олімпійського і вже на самому Олімпійському 12 год, на сонці і без сонця, без води і з водою. Але це ніщо. Наша Настя, наприклад, взагалі впала і вистояла з ранами на руках і ногах до самого завершення. Але я не про те, а просто.
Тішили посмішки, тішили слова українською мовою і тішило все, що було там і тоді. Все, що я хотіла сказати. А може і не все.
Бо насправді у М'юз десь 150 композицій за всю музичну кар'єру (або й більше, бо я колись нарахувала 102, але після того було ще два альбоми). І веду до того, що дуже багато ще хотілось би почути наживо, але, скоріш за все, ніколи не почую (бо кого взагалі гребе, що мої улюблені пісні - це ті, які для інших вважаються середнячком?). Тому я, звісно, щаслива від всього, що було 8 липня, але не абсолютно. Бо абсолютне щастя - це UNINTENDED.
................................................................................................................................................................
тут ще щось треба дописати. спитайте мене при зустрічі)
У 2011 я вже писала щось подібне.
А тепер до 2016-го. Словом, якщо коротко - такого грандіозного шоу я, звісно, раніше не бачила, але й підозрюю, що й інші не щодня таке мали змогу спостерігати. Такого чистого і хорошого звуку я не чула на жодному живому концерті. Такого Метью Белламі я теж ще ніколи не зустрічала раніше:)
А тепер з самого початку.
Сама б я точно не пішла на такі жертви, але от коли є хороша компанія, то можна все. Тому ми вирішили (з Танічкою, Наталею і Настею), що треба нам не просто фан-зона, а ще й перший-другий ряд (бо зачєм тоді всьо ето?). Тому нас можна було бачити вже біля НСК Олімпійський ще десь о 12 годині (насправді раніше). Пропускати почали о 14 год, а завершили десь о 15:30. Тоді ж вийшов на сцену перший муз.гурт (ШАНА). Потім були якісь британці, тоді фіни Poets Of The Fall, далі прекрасні The Hurts (я б про них більше написала, але хай це залишиться між нами поки).
Ну і 22 год - ще нікого не було:) М'юз затримались на хвилин 15, здається (решта все було чітко за програмою).
Ну коли бачиш вже цих трьох, то відразу й не повіриш, що це зараз і ти не спиш, але якось воно минуло і почався прекрасний час музики. Це момент тривалістю півтори години, коли ти боїшся відвернутися від сцени, аби не пропустити нічого. Бо, по-перше, Метью Белламі носиться по сцені, як навіжений, по-друге, таке шоу було, ніби дивишся суцільну історію, яку тобі розповідають з допомогою музики і відео на екранах, які ще й рухаються, створюючи дивовижний сюрреалістичний ефект. Ну і по-третє, в один момент виходить на сцену чувак (назвемо його так), всі думають, що це, мабуть, якийсь звукач (бо дуже діловий собі), підходить до Белламі /який саме грає на гітарі і шось_там_співає/ тисне йому руку, а потім стає посеред сцени в позі "я властєлін міра". І тільки тоді всі розуміють, що щось тут не так. Виходить охоронець і акуратно забирає чувака зі сцени. Словом, це було дуже гарно. Насправді. Ніхто з дійових осіб не розгубився:) Може з моїх слів це не виглядає "гарно", але так і було, треба було бачити на власні очі.
Повернемося до концерту.
Це точно не був треклист моєї мрії, але я так тішилась кожній виконаній пісні, що сил нема. Найбільше радості принесли "Butterflies & Hurricanes" (я завжди думала, що чула її наживо у 2011-му, але тільки зараз зрозуміла, що таки вперше це сталося саме 8.07.2016) та "Assassin". Ці дві композиції не випадково прозвучали в Україні, адже М'юз ще раніше створили оф. сторінку гурту у вк і там попросили фанів обрати пісню, яку б вони хотіли почути найбільше. Виявилося, що ці дві:)
"Plug Іn Baby", "Starlight", "Uprising", "Hysteria" та "TIRO" - вже якось мені чулися дуже ностальгічно, і, по-моєму, веесь стадіон співав. Від цього аж мурахи по тілу, бо відчуваєш себе частинкою чогось дуже грандіозного. Мабуть, так і було.
Порадували мене й пісні із найновішого альбому. "Psycho" відкривала виступ М'юз. "The Handler" та "Dead Inside" - улюблені з нового. Не обійшлося, звісно, і без "The 2nd Law". З цього альбому ми почули "Isolated System", "Madness" (яку всі люблять, а ми - ні, хоча в той момент і я її дуже любила:)
На фіналі "Mercy"на нас летіли паперові чоловічки і стрічки. І то було таке гарне видовище, що й не передати просто так словами.
Завершували традиційною грою Кріса Волстенхолма (ох, давно я не писала це прізвище, аж відвикла) на губній гармоніці мелодії Енніо Марріконе, яка плавно переходить у "Knights Of Cydonia". І це було прекрасно.
Що було далі? "А дальше я нічіво нє помню". Жартую) Далі всі учасники М'юз ввічливо подякували, покидали людям медіатори та барабанні
Ще скажу, як справжня віддана фанатка - як не крути, а я таки мріяла побачити їх отак от зблизька (шоб ліцо було видно:) і побачила. Значить, можна вважати, що мрії збуваються.
Тішили посмішки, тішили слова українською мовою і тішило все, що було там і тоді. Все, що я хотіла сказати. А може і не все.
Бо насправді у М'юз десь 150 композицій за всю музичну кар'єру (або й більше, бо я колись нарахувала 102, але після того було ще два альбоми). І веду до того, що дуже багато ще хотілось би почути наживо, але, скоріш за все, ніколи не почую (бо кого взагалі гребе, що мої улюблені пісні - це ті, які для інших вважаються середнячком?). Тому я, звісно, щаслива від всього, що було 8 липня, але не абсолютно. Бо абсолютне щастя - це UNINTENDED.
................................................................................................................................................................
тут ще щось треба дописати. спитайте мене при зустрічі)
Коментарі
Дописати коментар