Джон Фаулз "Колекціонер"

Захотілось розповісти вам про книжку, яка мене дуже вразила, хоча я вже ніби й відійшла від цього.

Але спершу передісторія.

Був якийсь із весняних місяців. У Києві проходив Книжковий Арсенал. Там було чудово.

А коли вже ішли на метро, то разом з Ірванцем їхали й вели світські бесіди у вагоні. Чомусь він почав розповідати про Фаулза. Про книжку "Колекціонер". Каже, там герой був закоханий в дівчину, але боявся з нею заговорити навіть. А сам цей герой колекціонує метеликів...

Коротше, я вже й забула, що ще говорив про цю книгу Ірванець, але запам'ятала головне - автора і назву і, що не менш важливо, це мене дуже зацікавило.

Не пройшло і тижня, як Ксюша при телефонній розмові каже, що вже почала читати. І я собі подумала "Чом би й ні?", але насправді я подумала "А я чого ще не почала читати?".

І почала. Читати.

В той же час десь це ж саме зробила і Таня. Отак ми, інколи переганяючи одна одну, разом вражали свою психіку витвором літературного мистецтва. Звісно, Ксюша прочитала найперша:)

Тепер я розповім вже про сам роман.

Отож історія така: є головний герой - такий собі невдаха, сором'язливий чоловічок, який колекціонує метеликів і не дуже любить людей. Соціофоб, а ще точніше - соціопат. Він не викликає прихильності взагалі спочатку. Далі дізнаємося, що він вже який рік по вуха закоханий у прекрасну дівчину. Однак жодного разу не намагався з нею якось порозумітися. Просто мовчки любить і спостерігає за її життям. Як маньяк. Але зовсім не хоче зробити їй зле.

Так складаються обставини, що Фредерік (його ім'я) виграє величезну суму грошей. Це і підштовхує його до рішучих дій щодо своєї коханої (Міранди). Він нічого розумнішого не вирішує зробити, як просто викрасти її, завезти в порожній будинок і дарувати їй все, що тільки вона може побажати. Все, окрім свободи, зрозуміло.

Чим воно скінчиться, можна прочитати у книжці. А я натомість хочу просто поділитись своїми переживаннями щодо роману. 

Коли читаєш про Фредеріка, який всіма силами намагається досягти прихильності Міранди, навіть на думці не маючи нічого злого, мимоволі починаєш його шкодувати, бо думаєш, що він просто загубився серед всього цього, просто не знає, як треба любити по-людськи, а не отак дивно...

Навіть сердишся на ту Міранду, якій "все не так".

Та раптом збагнеш, що це ж абсурд взагалі! Він реально хвора людина, якій  потрібна допомога спеціалістів.

Книга побудована так, що перша частина написана від імені Фредеріка, а друга - щоденник Міранди, себто від її імені. І от саме з другої частини розумієш набагато більше із почуттів обох героїв (як не дивно).

Мені дуже сподобалося, що Міранда писала й згадувала своє минуле життя, насичене подіями і людьми. І тут розумієш, наскільки різні головні герої: вона інтелектуальна, розумна і красива (важливо - не тільки зовні), а він... я вже казала - хворий просто.

Не певна, що передала хоча б дрібку зацікавлення цією книгою вам, але ще хочу сказати, що дочитувати її було просто нестерпно. Це відчуття, коли ти очима намагаєшся перегнати текст, аби швидше дізнатись, що далі... Або, коли ти на межі істерики, бо так тобі здається несправедливо все у тому світі "Колекціонера", що аж вити хочеться. І абсолютна спустошеність після прочитання. Так, ця книга довго мене "не відпускала". Та я і досі не можу пояснити, чому мене це настільки зачепило.

Таке писала у твіттері відразу після прочитання