Книжковий Арсенал. Передостанній день (12.04.2014)

…і пішла на вокзал пішки, бо маршрутки вже не їздили. а там вже випадково зустріла даринку і ангеліну. а потім і таня прийшла.

у вагоні було холодно й некомфортно. якась людина чоловічого роду мені аж віддала свою простинь, аби я вкрилась. ну я поклала на коліна із ввічливості.

в києві пішли на майдан, де все навіює смуток.

і на грушевського.

арсенал відчиняють об 11. а ми там вже з 10. слухали романа шведа - цікаве про музику.

відразу пішли на ранкову каву з ірванцем читати вірші. нагріла руки й прочитала “з тобою так добре, що хочеться вмерти”. і такі там гарні люди були, що шкода було вже йти звідти. сподобалась віршами оксана гаджій, дівчинка в яскравих колготах і анджей давидов. ну роман романюк і раніше подобався. він просто читає так красиво.

ірванець хороший теж - читав переклад чеслава мілоша. похвалили його шалик й берет і пішли собі насолоджуватися мистецтвом. зустріла відразу богдану неборак. ксюша мені потім каже “богдана така вродлива”:) кажу “ну. витончена дуже”.

*то такий ліричний відступ

а тут (нижче) перше слово - “місяць” (щоб ви часом нічого поганого не подумали)

ще таке сподобалося (пташечка)

ну і я собі ходила-ходила… аж поки не зайшла в зал, де саме була презентація книжки ющенка. а там багато людей. і от іду я повз той зал і що почула від пана віктора андрійовича, якщо коротко:

"якби тоді не… то зараз би у нас було..; якби вони тоді не теє, то в україні зараз би не було цеє…" ну і так далі. тому я не лишалася слухати далі.

але ось для вас, як могла, так і сфотографувала

ну і ще зустріла катю осадчу. бачте, людей понабігало багато на ющенка. але якось так всі “для годиться” - кожен бо займався своїм: катя брала інтерв’ю, я проходила повз, якийсь хлопчина продавав книжки… ну добре, хтось і слухав.

а потім знайшлась ксюша зі своєю подружкою - стояли обидві біля дитячого майданчику і щось думали. я питаю “про що ви думаєте?” а вони мені “згадуємо смішні фрази з дитинства”. ну коротше, там за кожну смішну фразу із власного дитинства давали кіндер сюрприз. я не згадала. бо дитиною була нудною й нічого цікавого, а тим більше смішного, не видавала. але згадала сестру й написала її слова. так і отримала кіндер.

шукала видавництво “крок” й зустріла стронґовського. ну, так і знайшла те, що шукала - видавництво “крок”. бо в мене була місія - купити для віки книжечку і листівки. довго я щось їх купувала, але побалакала із завадським і маю тепер ще один значок їхнього видавництва:)

далі ми слухали хорошого лишегу.

а ще далі - прекрасного бойченка. і він якраз читав все те, що я нещодавно перечитувала. то й добре.

потім “цілодобово-2”.

коробчукові вірші як подобалися, так і подобаються. гарні вони. і він теж нічого так. читає добре. голос просто такий.

а от коцарева й горобчука раніше я якось так.. не дуже розуміла. а тут вони обидва мені раптом сподобалися. горобчук з тією метафоричністю. ну в нього справді етика любові й естетика смерті. і як я цього раніше не розуміла..?

а коцарев. ну просто якийсь веселий. вірші дивні трохи для мене, але загалом непогано ніби.

та я чомусь досі не маю жодної із трьох збірок. навіть не знаю, чого це я.

так, там же ще зустрілися з еллою яцутою з луцька (ще після ірванця).

от.  а далі нібито вільний час і ми собі брели кудись і знову стріли ірванця. вже веселішого) попередив, що там, куди ми прямуємо - оксана забужко. щоб були обачними:)

певно, найочікуванішим для нас був іздрик. бо хороша збірка нова та і старі теж. читав під музику і то дуже гарно звучало.

казав, що скачав із екс.юей. ще в нього спитали, звідки натхнення (ну як таке можна питати стільки разів?). на що він відповів, що надихає його жінка. одна. ну зрозуміло.

а я хотіла запитати щось про прозу. але подумала “яка там проза” та й не питала)

взагалі, цей арсенал якийсь такий хороший. насправді я люблю людей. от ідеш - бачиш там ірина славінська з книжкою чиєюсь, або розглядаєш стенд із книгами меридіан черновіц, а біля тебе теж їх дивиться каша сальцова. або раптом розумієш, що впізнаєш михайла гаврилюка з відстані 20 метрів, та ще й він спиною до тебе стоїть. бачиш за вікном юрій луценко іде…

так вже мали би іти додому, але побачили прохаська та й привітались (хоча він нас не знає ж, але привітно теж вітається, роблячи вигляд, що таки знає:).

врешті ми знову зустріли ірванця й пішли вже разом на вокзал. побалакали, почаювали й відчалили у своїх напрямках. шкода, що я олександра васильовича не сфотографувала. він якийсь рідний такий вже став.

і я вдома. читаю нову книгу жадана зі старими віршами.