"Ї". Тернопіль. 29-30 березня 2014. Повторення

Ще одне місто на карті країни можна відзначити “моє”. І хоч сам Тернопіль я побачила зовсім мало, але навіть цього мені вистачило, щоб так сказати.

Все почалося ще з рівненського вокзалу, де мала зустрітись із Любомиром, а зустріла ще й Юлю і втрьох поїхали собі, цілих три години розмовляючи про різне (навіть про салон ритуальних послуг).

В Тернополі теж випадково на вокзалі зустріли Богдана Боденчука і Андрія (“Чупіка”, він ще у Рівному був в зеленій футболці, ну ви ж знаєте, про кого то), біля місця фесту вже знайшлись з Дикобразом, Катрусею та Доріаном і так пішлося далі.

Мистецький фестиваль “Ї”

Непоганий фестиваль вийшов. На березі моря… тобто озера (але комусь може бути й морем, чому ні?) читання віршів, слухання віршів та музики - це якраз дуже гарно й доречно, - я так собі подумала і написала тут.

Це був другий день фестивалю, але для нас перший. Ми пішли слухати, як Любка презентує “Спати з жінками”, але не вмістились - зала була забита людьми. Ну якщо так, то ніхто й не засмутився - пішли собі в інший зал чекати, коли почнуться поетичні читання молодих поетів зі всієї України. І вони такі собі, якщо чесно, ці поети. Я навіть подумала, що сама пишу начебто краще за декого з них. Але добре, що там був Боденчук, Марина Однорог і ще кілька осіб, які справді гарні речі читали.

Пізніш був Прохасько зі своєю “Одною і тою самою” (читав деякі уривки). Хтось може сказати, що він нудний (самі ви нудні!), але насправді,  це велике щастя - слухати його голос. Про ті гори Карпати, про той Станіславів… такий теплий затишок, як в селі взимку прийти з двору й вмоститись, закутавшись в ковдру, біля грубки. І втома десь дівається.

Хотіла нарешті підписати свої “Інші дні Анни”, але чомусь знову не підписала. Отже, з Прохасько ще побачимося:)

І, все-таки, потрапили на читання Любки, хоч і не на початок.  Ну гаразд, читає він дуже класно. Але вірші вже не здаються такими хорошими, як здавались мені півтора роки тому. Але останній його вірш того вечору (і водночас перший, який я взагалі колись читала із Любкиного) … ех, як він читав! Гарно, зараза! Щиро аплодувалося. Але все одно я не дуже люблю Любку:)

А далі суцільна втіха, бо на сцену вийшла Віка Дикобраз і цілих півгодини читала свої вірші. Вона якась неймовірна, знаєте.

В той день ще був “Медовий полин”, тобто один лише учасник цього гурту. Але дуже кльовий чувак. Смішно балакає й співає весело. Згадав “дурне”, що в голову засіло та й нам сказав:

місяць — він круглий,.молоко то є біле,.трикутник трикутний,.дебіли-дебіли (с)

М.Шпаковський

 авершився день 29 березня революційною поезією. Якби не Лазуткін, Боденчук, Ткачинський, Матевощук і ще там кількох людей, то було б кепсько.

Далі ми пішли ночувати. Ну, як ночувати… сидіти до ранку на підлозі кухні двоюрідного брата Катрусі й балакати про все. Зранку й позасинали, розуміючи, що разом з іншими жителями країни втратили цілу годину доби, тому що перевели годинники.

30 березня

Прийшли знову. Зустріли луцьких людей. Потім побачили Ірванця, привітавсі з нами й пішов вітати Іздрика з Семенчуком.

Далі у них була прес-конференція. І то насправді так прикольно за цим спостерігати - як Іздрик з Ірванцем обмінюються “люб’язностями”, а решта тихенько сміються. Загалом там був Семенчук ще, Лазуткін (спізнився, бо забувся про переведені годинники) та Микита Лунін.

Говорили вони переважно про триразове харчування на фестивалі. Серйозно:) Ну добре, ще таке було трохи:

- Іздрику не сподобався роман “Напівлихий” і взагалі він назвав його “жахливим романом” й не захотів писати рецензію;

- для Ірванця важливою є критика тільки авторитетних для нього людей. Як от Олександра Бойченка, чи, скажімо, Іздрика. На що Іздрик сказав “Він спеціально мене назвав, бо я критикою ніколи не займаюся”;

- Семенчук хотів би у Львові на Форумі Видавців такий же павільйон для книжкового ярмарку, як у Ляйпціґу;

- всім учасникам фестивалю “Ї” організатори обіцяли триразове харчування:)

- Лазуткіну було не в кайф коментувати олімпіаду в Сочі, але робота є робота;

- Іздрик та Семенчук не називають імен молодих перспективних на їхню думку поетів, щоб не образити тих, кого не назвуть;

- одного разу до Ірванця підійшов Олег Тягнибок, щою підписати “Рівне/Ровно” й запитав, чи пам’ятає той, як колись Тягнибок зайняв призове місце в конкурсі анекдотів.

Ну от. Гарна збірочка нова вийшла в Іздрика у ВСЛ.

Далі приїхав ще Марк й пішли ми всі слухати Лазуткіна. А потім і самі пішли почитати до озера. Добре було)

Потім знову Лазуткін. Цього разу вже набагато цікавіше було. Він якийсь такий милий той Лазуткін.

Молодих поетів ми не дуже слухали, бо якось не хотілося, та й на вулиці гарно:)

Ще того дня був Ірванець з віршами. Як завжди, добре слухати, хоч трохи й збивався, бо не було всіх текстів з собою, але то таке.

І “Прощальний романс” прочитав нам, і “Рівний Рівному” і все, що просили:)

А ще в той день ми слухали Ганну Осадко. Вірші гарні, але я зрозуміла, що я не її слухач. Якось воно мені не слухається.

Там ще аукціон був, де продавались фото з майдану. Карпа собі придбала кілька, чим підняла рейтинг цього ж таки аукціону. Думаю, орги їй були вдячні)

А ще…. *барабанная дробь!…. так, був ДрамтИатр Іздрика й Семенчука. Ну люблю я їх щось. І кажу, що варто було б їхати на фест навіть тільки заради цих двох (ну, але якби вони довшу програму підготували:) Круті, коротше. “рим-у-рим”, здається, всі-всі зацінили. Я б так слухала і слухала, не рушаючи з місця.

На завершення муз.частини був гурт Qarpa. Ну так. Теж непогано, хоча звук щось підвів. Але це не завадило потанцювати під Карпині тексти. Вона теж крута. Потім ще читала оповідання на ночі брутальної поезії.

О, ніч брутальної поезії. Хм, дуже швидко закінчилася. Там один “поет” стільки лайна вилив своїми текстами, що вирішено було організаторами починати українську вечірку, а поетів к чєртям!

Ну все.

Ми шукали потім вокзал в нічному Тернополі, орієнтуючись по карті. Губились і знаходилися, і, врешті, всілись вже в той холоднючий автобус і приїхали домів. Втомлені, замерзлі, але трішки щасливі.

Загалом фестиваль цей - то як вдихнути чогось минулорічного, чи навіть позаминулорічного. Така ностальгія. Бо майже всі, кого там бачила, мною були забуті поступово. Я читала їх раніше, але не тепер, захоплювалась теж тоді, а не зараз. Але все повернулося на свої місця і добре воно. Знову хочеться читати ті вірші їхні. Це весна. О, так)

І тільки Іздрик та Ірванець не забуваються:)