«Квартирник» DRUMТИАТР 26 квітня 2014
Отже “квартирник”. 26 квітня.
Якось довго шукали ми клуб, де мало все відбутися. Навіть поверталися назад добрий шмат дороги, бо не туди завернули. А потім знову повертались, бо зайшли не з тієї сторони будівлі. І якби біля входу не було Іздрика з Семенчуком, то й навряд зрозуміли б, що це те, що ми шукали.
Коротше. Зайшли. Атмосфера обіцяла… квартирник) Ще зустріли там Оленку, яку я знаю з твіттера як Естеточку. Дуже рада була я:)
Почекали поки посаундчекаються музиканти й дочекалися перших виконавців. Гурт, де співає дівчина, а хлопці грають. Ну такоє.
Так воно все якось відбувалося. Естеточка пригощала нас якимось напоєм, який виявився лікером, а потім побачила Марію Бурмаку й пішла з нею балакати про життя, а я читала Бабкіну.
Після того першого гурту, як не важко здогадатися, був гурт другий. Дві дівчини співали щось таке хороше дуже. Гарно під таке було читати вірші справді. Вони мені сподобались. Ненапряжні зовсім. Якщо раптом ви знайомі з Ідентичною Натуральному й Димною Еміль, то цей дівчачий дует нагадав мені цих панянок.
А вже після дівчаток були хлопчики дуже круті. “Дуже”, бо виконували вони кавери на всесвітньовідомі пісні. А це, як на мене, непоганий хід для молодих гуртів. Ну і, скажу я вам, сильний виступ у них був. Їх аж просили на біс (або я вже забула). У вокаліста голос такий, як треба. Щиро бажаю цьому молодому гурту успіху і галавакружитєльнай кар’єри музичної:) А звати їх Chameleon Lizard.
І от вони які:
А ще ж були віршики. Дєвочка-молнія. Ну так її представили. Частину я пропустила, а з того, що таки чула сподобався вірш про Пенелопу.
Ну і насамкінець, орги звільнили місце для танців і вийшли (ледь стримуюсь, щоб не написати “каралі танцпола”) Григорій Васильович Семенчук та Юрій Романович Іздрик (перевірте у Вікіпедії, чи я правильно по-батькові написала) і просто таки з ходу почали співати! Ну, як співати… Ну ви знаєте, як.
О, ще там була Ірина Славінська, не тільки Марія Бурмака)
Про DRUMТИАТР. О, як я вдячна їм за все, що виконали того 26 квітня, бо було багато старого доброго й нового гарного (“Буде люба круто”, “Че Гевара”, “Коляда рішає”, “Бог всередині”, про суботу - бо ж, який сенс без?). Було й кілька перформенсів, коли Гриць робить крутий музон, а Юрій Романович підбирає відразу вірш (і так гарно воно виходило в них, що закрадалась підозра - РЕПЕТИРУВАЛИ, чи, що?. Відганяю геть такі підозри й пишу далі).
Ледь не сталася “Кролікам - свабоду, зайчікам - траву!”, але люди проголосували за “РИМУРИМ”. І так воно, знаєте, дуже добре, що вибрали. Наживо ця композиція неповторна.
"Де ти літаєш?". Іздрик сказав перед тим, що в кожної пристойної групи має бути щось таке-от попсове (попсове, так). Мені якось нивдобно аж стало, бо обожнюю її. Та нічого.
Хм, я дуже зацінила трек про Педро Альмодовара, але інші люди якось не сильно зацінили, мені здалося. Та і я навіщось почала знімати відео, яке чомусь вийшло гарним із поганим звуком, тобто без звуку, тобто з шумом замість звуку. Кончаний, перепрошую, телефон в мене.
Про падружку Аксану, звісно, теж було, що послухати. Іздрик ще щось згадав про сестер Тельнюк і семисотсторінкові книжки (а я б додала ще “одне речення на сторінку-дві”, якщо ви розумієте про що я). І казав, що на Книжковому Арсеналі сталася ситуація точно, як в і колись і точно, як в композиції “Оксана Забужко” (“…а вона йому.. ніфіга, просто тупо його нема”). А коли вже нарешті DRUMТИАТР виконав цю пісеньку, я згадала рідне своє місто, бо там було найліпше з ними.
Про Лєну також послухали. Оленка Коваленко зізналася, що в неї вона на телефоні дзвінком грає:) або то я щось наплутала знову.
А що то ще… Ну, коротше, і від кохання можна було вмерти (с). В тому сенсі, що все так кльово було, що й не хотілось звідти іти. Тому кликали на біс. І, важко аж повірити, але був біс.
Найостаннішою була пісня “Як тебе не любити, Києве мій”. Семенчук сказав, що лише в столиці й виконують її. Добре-добре.
Мушу ще написати про слайд-шоу, від якого ніяк не могла відвести погляд, бо там завжди щось цікаве показувалося: то демотиватори, то Іздрик в сумці в клітинку, то DRUMТИАТР просто…В основному - все, що в останніх збірках Іздрика. Коротше, суцільний “Мертвий щоденник”.
Маестро втомився таки, мабуть (бо ж скільки можна мучити людину: то те вам прочитай, то се…). А веду до того, що так і закінчився квартирник з DRUMТИАТР. Фанати ринули цілими натовпами до зірок (ну ок - не натовпами), а ми ринули на стільчики, бо не було сил.
Ну а потім всі розійшлись. І ми розійшлись. Ой, як ми розійшлись, знали б ви ,але я не напишу.
І знову у мене аж ніяк не вийшов серйозний звіт, а я так намагалася, так намагалася… Простіть і якщо дочитали аж сюди, то нічого-нічого - колись ви й нормальні звіти читатимете.
Якось довго шукали ми клуб, де мало все відбутися. Навіть поверталися назад добрий шмат дороги, бо не туди завернули. А потім знову повертались, бо зайшли не з тієї сторони будівлі. І якби біля входу не було Іздрика з Семенчуком, то й навряд зрозуміли б, що це те, що ми шукали.
Коротше. Зайшли. Атмосфера обіцяла… квартирник) Ще зустріли там Оленку, яку я знаю з твіттера як Естеточку. Дуже рада була я:)
Почекали поки посаундчекаються музиканти й дочекалися перших виконавців. Гурт, де співає дівчина, а хлопці грають. Ну такоє.
Так воно все якось відбувалося. Естеточка пригощала нас якимось напоєм, який виявився лікером, а потім побачила Марію Бурмаку й пішла з нею балакати про життя, а я читала Бабкіну.
Після того першого гурту, як не важко здогадатися, був гурт другий. Дві дівчини співали щось таке хороше дуже. Гарно під таке було читати вірші справді. Вони мені сподобались. Ненапряжні зовсім. Якщо раптом ви знайомі з Ідентичною Натуральному й Димною Еміль, то цей дівчачий дует нагадав мені цих панянок.
А вже після дівчаток були хлопчики дуже круті. “Дуже”, бо виконували вони кавери на всесвітньовідомі пісні. А це, як на мене, непоганий хід для молодих гуртів. Ну і, скажу я вам, сильний виступ у них був. Їх аж просили на біс (або я вже забула). У вокаліста голос такий, як треба. Щиро бажаю цьому молодому гурту успіху і галавакружитєльнай кар’єри музичної:) А звати їх Chameleon Lizard.
І от вони які:
Ну і насамкінець, орги звільнили місце для танців і вийшли (ледь стримуюсь, щоб не написати “каралі танцпола”) Григорій Васильович Семенчук та Юрій Романович Іздрик (перевірте у Вікіпедії, чи я правильно по-батькові написала) і просто таки з ходу почали співати! Ну, як співати… Ну ви знаєте, як.
О, ще там була Ірина Славінська, не тільки Марія Бурмака)
Про DRUMТИАТР. О, як я вдячна їм за все, що виконали того 26 квітня, бо було багато старого доброго й нового гарного (“Буде люба круто”, “Че Гевара”, “Коляда рішає”, “Бог всередині”, про суботу - бо ж, який сенс без?). Було й кілька перформенсів, коли Гриць робить крутий музон, а Юрій Романович підбирає відразу вірш (і так гарно воно виходило в них, що закрадалась підозра - РЕПЕТИРУВАЛИ, чи, що?. Відганяю геть такі підозри й пишу далі).
"Де ти літаєш?". Іздрик сказав перед тим, що в кожної пристойної групи має бути щось таке-от попсове (попсове, так). Мені якось нивдобно аж стало, бо обожнюю її. Та нічого.
Про падружку Аксану, звісно, теж було, що послухати. Іздрик ще щось згадав про сестер Тельнюк і семисотсторінкові книжки (а я б додала ще “одне речення на сторінку-дві”, якщо ви розумієте про що я). І казав, що на Книжковому Арсеналі сталася ситуація точно, як в і колись і точно, як в композиції “Оксана Забужко” (“…а вона йому.. ніфіга, просто тупо його нема”). А коли вже нарешті DRUMТИАТР виконав цю пісеньку, я згадала рідне своє місто, бо там було найліпше з ними.
А що то ще… Ну, коротше, і від кохання можна було вмерти (с). В тому сенсі, що все так кльово було, що й не хотілось звідти іти. Тому кликали на біс. І, важко аж повірити, але був біс.
Найостаннішою була пісня “Як тебе не любити, Києве мій”. Семенчук сказав, що лише в столиці й виконують її. Добре-добре.
Мушу ще написати про слайд-шоу, від якого ніяк не могла відвести погляд, бо там завжди щось цікаве показувалося: то демотиватори, то Іздрик в сумці в клітинку, то DRUMТИАТР просто…В основному - все, що в останніх збірках Іздрика. Коротше, суцільний “Мертвий щоденник”.
Маестро втомився таки, мабуть (бо ж скільки можна мучити людину: то те вам прочитай, то се…). А веду до того, що так і закінчився квартирник з DRUMТИАТР. Фанати ринули цілими натовпами до зірок (ну ок - не натовпами), а ми ринули на стільчики, бо не було сил.
Ну а потім всі розійшлись. І ми розійшлись. Ой, як ми розійшлись, знали б ви ,але я не напишу.
І знову у мене аж ніяк не вийшов серйозний звіт, а я так намагалася, так намагалася… Простіть і якщо дочитали аж сюди, то нічого-нічого - колись ви й нормальні звіти читатимете.
Коментарі
Дописати коментар