Чернівці. "Місто мрійників і адептів"

Це буде історія про те, як Орися, Сашка і Даша поїхали в місто Че.

Дорога виявилася не такою вже простою, бо дівчата із Рівного, а звідтам нема прямих потягів так аби прямісінько й по часу підходило (дехто на руботу ходе). Тому довелося спершу пертися в Луцьк маршруткою. Довелося в тій маршрутці багато балакати про різне, аж люди всі слухали тіко тих трьох на задньому сидінні.

Лу зустрів нормально. Якісь жінки на ринку хотіли, щоб дівчата з’їли персика, але ті подружки не такі дурні – всі ж знають, що рано ще персики їсти (як і кавуни, зрештою).

Дочекалися свого потягу, якого всі називали «Ковель-Чернівці». Вагон 9, місця розкидані. Орися (вона ж Аннушка за Булгаковим і Анна за паспортом) опинилася поруч з якимись дивними мужиками, тому покликала до себе в гості Сашку й Дашку (вони ж Самурай і Ритослава за покликом душі). Так і їхали, намагаючись врятувати себе від спеки. Виходили в тамбур, співали там пісень, читали вірші і ладні були вийти на кожній станції, але провідниця настільки суворою була, що не дозволила цього зробити нікому із тих трьох дивних дівчат. А потім і взагалі загнала їх до вагона, немов рідна мама заганяє дітей спати, бо вже пізня ніч.

Оце якраз в русі ми. Там, бачите, за вікном так гаааааарно

І полягали спати до Львова – там домовилися вийти таки на перон. Думали, то буде скоро (бо що то є з Луцька у Львів їхати), але сталося непередбачуване – потяг їхав точно за розкладом. І вони опинилися у Львові через 6 годин (шість годин!) після Луцька.

Там була пізня ніч, Львів вітав голосом Насті (чомусь вирішили, що той голос належить якійсь Насті), а дівчата вітали його віршами, перевернутими з ніг на голову («Південно-західна залізниця, перша ночі – година рання, на два вагони три поетеси забезпечують римування» авторство Саші Безлєпіної або по-народному – Ксюші Субурай).

Львів. Перон. Вокзал. ну ви в курсі

Не буду більш мусолити цю тему – як вони їхали. Тому уявімо, що вже Чернівці. Уявили і бачимо, що ці три дівчини ідуть від вокзалу до центру міста, час від часу перепитуючи в людей, де він є – той центр. О 8-й ранку ще все зачинено, людей на вулицях дуже мало. Забігли в маленьку кав’ярню – теж ще зачинену, але з відкритими дверима. Люб’язний офіціант зробив кави з собою й пішли гуляти дівчата з кавою Чернівцями.

Так ховалися і від дощу, і від сонця.

Ай, набридло.

Орися – я

Сашка – Ксюша

Даша – Ріта.

Так от. Ми пересиділи трохи в якійсь забігайлівці поки ішов дощ. А ще до того гуляли вуличками привітних Чернівців і я десь там між будинками ще заснувала Аннушкіну народну республіку. Тож, не смітіть там на Бога.

А ще ми зайшли в якийсь під'їзд. То там гарні сходи і привітний кіт. Ось сходи:

Бачили рожевий собор - Кафедральний собор Святого Духа. Такий він мені дивний, бо надто нагадує якийсь кондитерський виріб (не хочу нікого образити, от нагадує просто). Насправді сподобалось там. Гарно у подвір’ї.  І потім я бачила фото, що раніше він був білим, а не рожевим.

У березні 2006 року біля храму було встановлено пам'ятник першому митрополиту Буковинської православної митрополії Євгену Гакману (се я таке щойно із Вікіпедії сюди скопіювала. Ви мусите знати).

А потім ми зайшли в парк, де ще є пам’ятник радянському солдатові. Загалом, там добре теж було, бо ми втомилися і ще якийсь дядько, що годував голубів, хотів, аби Ріта його сфотографувала. 

І з того місця ми почали шукати славнозвісний красивий університет. Отак, ідучи, питали в людей (до речі, людей було мало загалом на вулицях, але всі надзвичайно привітні).

Дуже гарні будинки в цьому місті. Я вражена направду.

От, наприклад, Центральний міський палац культури, який раніше був Єврейським домом. А зараз там Музей історії та культури євреїв Буковини.

І так, ми нарешті знайшли той університет. Виявилося, що туди просто так і не зайдеш. Треба брати екскурсовода із собою. Ми ж не додумались покласти в рюкзаки по екскурсоводу, коли збиралися в дорогу, тому в нас і не було їх. Довелося брати місцевого. 20 грн. з людини (а якщо ти - студент, то тобі 5 грн. - так, наче, студент - це лиш четверта частина людини. нелюди чесне слово).

Взагалі, університет як архітектурна споруда - ну просто шик і блєск і прєлєсть. Але ми так походили там трохи, та й воно звиклося. Але, що точно лишилося - перше враження (таааак, я була у захваті).

Цей коридор... Господи, та я в нього просто закохалася. Така краса.

Нам показували три зали таких більш-менш великих. Так от, в одному із тих залів були два великих дзеркала - зі срібла зроблені. Кажуть, що існує легенда: якщо дивиться в таке дзеркальце жінка, то вона буде молодшати, а якщо чоловік, то я забула, що з ним буде (ну теж щось хороше, це ж легенда).

Ми так собі потім ходили в парку біля універу і добре було. Збирали камінці. А ще там якесь весілля було (але це не має значення).

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Находившись туди-сюди тут, пішли далі пізнавати Че.

І якось так, знаєте, хотілося десь всістися собі та й посидіти, як люди. І насправді зараз я не пам'ятаю, що було далі. Але от фото. Крик душі просто (ті, хто дивився фінал ЧС - зрозуміють).

А це. Ми ще ж намокли під дощем добряче. Такі сидимо на лавочці в тому парку, де радянський солдат, жаліємося на спеку, виливаємо останню воду собі на ноги... і тут такі здоровенні краплі з неба. Ми собі посміхнулися й далі сидимо. Але потім як линуло! Сховались під деревом і їли бублики. 

Не було вже як бігти кудись. Там і стояли. Але потім зрозуміли, що футболки наші геть мокрі (о, єс, май бейбі). Тому пішли в "Гном" (так називається якесь бістро біля парку. І там працюють справжні гноми).

А опісля вирішили зайти у славнозвісний "Букініст" - книгарню, де продаються... хех, книжки:)

Там ми довго гортали Прохаськові книжки, вагалися, чи купувати щось про Франківськ (зрештою, вирішили, що ми у Чернівцях - не варто ображати місто, тому просто накупували Прохаська собі). В цій книгарні дуже кльова власниця (чи продавчиня... але думаю, вона і власниця). Говорила про Жадана. Ну так ще його ніхто не вихваляв (особливо із старших жіночок). "Наш Жаданчік" - не кожного дня таке почуєш з вуст 40-річної жінки.

Потім я в пориві не знати чого сказала "А можна здерти вашого Жадана", маючи на увазі афішу. Але потім пошкодувала. Тільки опозорилась:)

 

Ю.А. - письменник, хто не зна

А далі були прекрасності. Ми пішли до Турецької площі. Там гарний фонтан і взагалі - там гарно. Оце щойно прочитала про якусь криницю, з якою пов'язана гарна легенда про кохання й суїцид. То це теж там.

 Діти якісь бігали, наречені якісь фотографувалися, ми якісь мочили ноги у фонтані...

Так з мокрими ногами, ми виявили, що в мене дуже великі проміжки між великим і вказівним пальцями на ногах, у Ксюші просто великі пальці (як на руках ніби), і тільки в Ріти нормальні пальці.

Потім Ксюшу якісь скажені діти облили водою і ми пішли.

Пішли з того горя купили сидру. І довго, дууууже довго шукали, де можна посидіти (чернівчани, де ваші лавки?!).

І таки знайшли. Ксюша тільки замахнулася своїм сидром, як до нас підійшов міліціонер. Це дуже смішна історія, про яку ми всім розказали вже, тому я не буду на цьому тут зупинятися.

Міліціонера звати Олег Віталійович, він любить яблука і працює біля Румунського посольства. Це важлива інфа для вас.

Олег Віталійович порадив нам подивитися на Успенську греко-католицьку церкву. Тому ми так і зробили. В Радянські часи її використовували не за призначенням - зберігали там боєприпаси, згодом там був міський склад, і лише в 90-х роках таки знову стала церква.

Там ще такий пам'ятник є поблизу:

... діти оці, що потрапили трохи у фото співали гімн України. Зворушливо було.

А потім ми знову були біля "Гнома". Розказували різні свої таємниці, а далі пішли далі і побачили щось неймовірне (принаймні, я так думаю).

Костел Пречистого Серця Ісуса. Готика така (насправді неоготика). Там зараз реставрація, тому можна було глянути лише зовні. 

І нарешті настав вечір. А вечірні Чернівці просто прекрасні. І люди на вулицях з'явилися. Такі гарні люди. В сенсі, що як на свято. Отак ми собі ішли і почули якісь співи. А це кілька ентузіастів біля "Львівського шоколаду" співали різних пісень. Добре було їх слухати.

Потім була дорога до вокзалу, вірші, вокзал, перон, потяг, нижнє бокове, сон, Львів, наші вигадані імена, Здолбунів, Рівне, рідний дім.

_________________________

У Чернівцях дізналась про таку поетесу як Роза Ауслендер. Вона чудова. Почитайте при нагоді.