Mi rifaccio vivo (2013) "ааааа, я не відчуваю волосся!"

Інколи вдома ну ніяк не знаходиться часу для перегляду фільмів. А от піти в кіно - запросто.

Так і зробили із Самураєм.

Цього тижня в нашому арт-хаузному Gonzo показують італійські фільми. Із запропонованого переліку обрали Mi rifaccio vivo (2013), який в українському перекладі називається "Я повернусь", а в російському "Я имею в виду живых".

Афішка такасобі. Я б не повелась на афішу ніні.

Насправді ж ми не так зацікавились фільмом (трейлери не дивились, описи не читали), як просто захотілося піти в кіноклуб після роботи (то я про себе зараз). Бо любимо ми, знаєте, Gonzo - там музика нормальна грає (сьогодні слухали The Killers). Але виявилось, що  і фільм такий навіть хороший.

Історія така там, що був чувак (типу головний герой) - начебто успішний, все йому вдавалося. Але одного непрекрасного дня в його житті з'явився конкурент, який так чи інакше перевершував його у всьому. Це було ще в дитинстві. З того часу все ніби владналось - вони не бачились. Однак в час найбільшого успіху знову стається те ж саме! Конкурент (даруйте, я не позапам'ятовувала імена героїв) знову його обійшов. Але так сталося, що раптом вони партнери. І знову западло! Герой наш влетів на величезні бабки через того недоумка і не придумує нічого розумнішого, як покінчити життя самогубством: бере каменюку, прив'язує її до себе мотузкою й падає з мосту у  воду. Так, власне, і починається фільм.

А далі найцікавіше - продовження фільму. Вмикаємо фантастичну складову своїх мізків і розуміємо, що у світі цьому (і тому) "всім заправляє комуняка!". Головний - Карл Маркс. Після смерті всі потрапляють у велику кімнату, а звідти кожного відправляють на свій поверх. Нашому герою дістається підвальне приміщення, з чим він категорично не згоден. Переглянувши все його життя, Маркс дає шанс чуваку - ще тиждень пожити. Із дивовижною можливістю обрання будь-якого тіла (із нині живих людей). І він обрав ще одного мегауспішного бізнесмена - партнера свого конкурента. Хоче провчити якось того покидька.

І починається вже аж дуууже цікаве)

Там ще був безхатько, який пиляв нігті - ясно, що пов'язаний із тими всіма, хто заправляє на небесах. Це стандартно для фільмів Голлівуду. Аж дивно, що використали такий момент в цьому італійському..)

Треба дивитись.

Там будуть і психічні проблеми, і таємні пристрасті, слабкості... Найголовніше ж - усвідомлення головного (незважаючи на тавтологію!). 

"Я не відчуваю свого волосся!" паніка.

І ще розуміння для себе - немає людей добрих чи злих з самого початку. Є просто люди зі своїми страхами і поганими звичками. У всіх є страхи. Важливо їх визнати.

 Це не все, що я хотіла сказати. Це був кіносеанс із тих, що рідко трапляються (зі мною таке вдруге) - в залі нікого не було, крім нас! Це так прекрасно: смійся собі досхочу, закладай ноги на передні сидіння, фотографуй їх, говори про 100_днів_щастя.. ну ви ж розумієте.

....................................

Дивно трохи було зайти на сайт кінопоіска російського і зрозуміти, що там цей фільм майже не юзаний - кілька оцінок (моя була шостою), ніякого опису... 

Але, безперечно, вартий уваги фільм. Гумор, філософія, життя, смерть, мораль. 

І музика хороша там.

8 з 10.