Красиві двадцятилітні

Як у 50-ті роки в Польщі прожити кілька тижнів, якщо не маєш грошей і ти письменник? Можна придурюватися божевільним і тоді тебе заберуть у психлікарню. А це безкоштовний дім і харчування, ще й вітаміни для зміцнення імунітету. Це, звісно, не смішно, але Марек Гласко розповідає такі історії, від яких насправді плакати б, але ні.
Комуністична Польща після війни. Письменник-вигнанець, який шукає натхнення і пише просто про свої життєві перипетії.
І це часом здається неправдою, дивовижними обставинами, фантастикою. Автор пише художній вимисел. Але це просто трансформація власної біографії.
А для поляків він сьогодні чи не найкращий письменник тих років. Бо завдяки йому, зараз ми можемо читати ту правду, яку чомусь ніхто не описав так правдиво, як Марек Гласко. Він став символом молоді Польщі. Такою собі легендою свого покоління. Читаючи його книгу, склалось у мене враження якоїсь непевності, що він був непевний. Він точно не герой і не приклад, але для молоді такої країни, якою була Польща у післявоєнні роки, він був привабливим представником епохи. Одружився із актрисою, яка виконувала головну роль у фільмі, знятому за його сценарієм, побував у психлікарнях і в'язницях, спробував покінчити життя самогубством, і одного разу йому вдалося.
Після "Красивих двадцятилітніх" хочеться якомога більше дізнатися про Марека Гласко. Хочеться переконатися, чи справді це все було з ним, а ще більше хотілось би подивитися хоча би фільм про нього.
Попри все це, книжка сподобається не всім. Я в цьому переконана.
У мене ж лишився якийсь смуток після прочитання. Не через все, що там написано, а через усвідомлення, що такий письменник напевно не міг знайти собі місця у тому світі, про який пише.
І ще дуже сподобалась післямова перекладача - Олександра Бойченка. Дещо пояснює, дещо додає від себе.