***

Пам'ятаєш, як ти ще був льодом
і я приходжу така до тебе і не боюсь втопитися?
А тепер бачу - минаєш і несешся не знати куди.
Весь такий із води
Та це на краще звісно.
Просто не звично:
На цьому місці завжди був ти, а тепер щось настільки інше.
Прекрасне й стрімке.
Таке важко не полюбити.
Скоро здається втомлюся від того, що скрізь ця любов
від якої не вижити, не захиститись.
Бо що з того, що зараз це є,
якщо завтра сюди повернусь, а там протилежні сторони світу?

Чому це пишу саме тобі?
Бо ж пам'ятаю тебе льодом.
Холодним, але надійним як скеля.
Пам'ятаю тебе світлим таким,
що сонцю незручно бувало від твого світіння.
І як так все може змінитися,
що аж ти настільки не ти, що я тебе не впізнАю?
Ніколи більше. Ніколи тебе не впізнаю.
Навіть якщо ми випадаємо із життя.
Навіть якщо і впадаємо разом в одне
Хай чорне і дуже глибоке
але одне
із хвилями море.

15.05.2017