ніби запис у щоденнику. частина 1
останнім часом мені трапляються прекрасні книги, фільми, серіали, музика. не знаю, чи можна це пов'язувати, але, коли живеш творами культури, то реальне життя чомусь починає тебе пригнічувати. це вже не вперше помічаю.
але зараз просто розкажу про радість читання та перегляду, радість чути мелодію, яка тобі створює ілюзію прекрасності цього світу.
історія перша. книжка.
цей рік у мене почався в києві. потім була дорога додому в потязі, де Аня Павлушенко раптом показала мені книжку Євгенія Замятіна "Ми". І от ми (я і Аня) почали на ній ворожити, а потім просто читати по черзі. зовсім мало тоді прочитали, але якось зачепилась. з того часу пройшло кілька місяців і от Аня мені дає цю книжку на прочитання. і це... господи, найкраще, що я читала, певно, за останній рік. антиутопія, написана у 20-х роках. загалом, всі антиутопії схожі. і ця - не виняток. стандартна схема розвитку подій. але. як він пише! це неможливо зупинитися. неможливо перестати думати, що "ця фраза мусить бути підкреслена". це я зараз про стиль письма, певно. крім того, безліч таких глибоких думок, що аж мурахи. протиставлення свободи і щастя. я так думала про це і, може й справді, людей можна розділити на дві категорії: ті, кому треба просто бути щасливими і ті, кому найважливіше - мати свободу, бо для когось свобода - справжнє щастя, якого, на жаль, набагато важче досягти. книжка також про любов. я так думаю. і про безсилля. тотальне, глобальне і постійне безсилля.
історія друга. графічний роман
одного разу мій колега Андрюша сказав, що в нього дуже багато коміксів. на що я відповіла - "а я ніколи не гортала жодного комікса". наступного тижня він приніс мені цілий рюкзак з різноманітними коміксами та (чи) графічними романами. кілька з них я прочитувала щовечора по одному. наостанок лишила найбільший (найгрубший) і ще один середній. прийшов час для найбільшого. це "Маус" - перший в історії графічний роман, який отримав пулітцерівську премію. це розповідь про голокост, написана у вигляді комікса, де герої-євреї - пацюки, німці - коти, решта національностей - інші тварини. я не знаю, що нового можна прочитати про голокост, але цей твір мене вразив. я не поясню, чим саме. можливо, епіграфом, де була цитата гітлера, що "безсумнівно, євреї - раса, однак не людська". можливо тим, що один старий єврей є расистом по відношенню до темношкірих. або історією зустрічі подружжя, яке пройшло катування у різних таборах, але, зрештою, знайшли одне одного після війни. кажуть, це маст рід. я підтверджу. треба.
історія третя. серіал
соцмережі мають таку особливість - дещо так часто з'являється у стрічці, що ігнорувати вже неможливо. так я щоразу натрапляла на скріншоти із серіалу "Молодий Папа", де Джуд Лоу у ролі Папи Римського висловлює трохи шокуючі для такої ролі фрази і постійно з'являється з цигаркою. і от сьогодні я подивилася останню 10-ту серію першого сезону про папу римського пія тринадцятого. вигадана історія, звісно. що з того взяла? зрозуміла, що любов скрізь. і що правду казав любко дереш, що ніщо, а лише любов може врятувати світ. але це важко зрозуміти чи усвідомити. звісно, це не все, що є в серіалі. ще розумієш, що світ надзвичайно лицемірний, злий і заздрісний. і з цим неможливо боротися. з цим неможливо миритися. просто лишатися собою. просто. не знаю, що ще. я чекатиму продовження.
історія четверта. музика
[завтра допишу. або післязавтра. або. ну допишу]
але зараз просто розкажу про радість читання та перегляду, радість чути мелодію, яка тобі створює ілюзію прекрасності цього світу.
історія перша. книжка.
цей рік у мене почався в києві. потім була дорога додому в потязі, де Аня Павлушенко раптом показала мені книжку Євгенія Замятіна "Ми". І от ми (я і Аня) почали на ній ворожити, а потім просто читати по черзі. зовсім мало тоді прочитали, але якось зачепилась. з того часу пройшло кілька місяців і от Аня мені дає цю книжку на прочитання. і це... господи, найкраще, що я читала, певно, за останній рік. антиутопія, написана у 20-х роках. загалом, всі антиутопії схожі. і ця - не виняток. стандартна схема розвитку подій. але. як він пише! це неможливо зупинитися. неможливо перестати думати, що "ця фраза мусить бути підкреслена". це я зараз про стиль письма, певно. крім того, безліч таких глибоких думок, що аж мурахи. протиставлення свободи і щастя. я так думала про це і, може й справді, людей можна розділити на дві категорії: ті, кому треба просто бути щасливими і ті, кому найважливіше - мати свободу, бо для когось свобода - справжнє щастя, якого, на жаль, набагато важче досягти. книжка також про любов. я так думаю. і про безсилля. тотальне, глобальне і постійне безсилля.
історія друга. графічний роман
одного разу мій колега Андрюша сказав, що в нього дуже багато коміксів. на що я відповіла - "а я ніколи не гортала жодного комікса". наступного тижня він приніс мені цілий рюкзак з різноманітними коміксами та (чи) графічними романами. кілька з них я прочитувала щовечора по одному. наостанок лишила найбільший (найгрубший) і ще один середній. прийшов час для найбільшого. це "Маус" - перший в історії графічний роман, який отримав пулітцерівську премію. це розповідь про голокост, написана у вигляді комікса, де герої-євреї - пацюки, німці - коти, решта національностей - інші тварини. я не знаю, що нового можна прочитати про голокост, але цей твір мене вразив. я не поясню, чим саме. можливо, епіграфом, де була цитата гітлера, що "безсумнівно, євреї - раса, однак не людська". можливо тим, що один старий єврей є расистом по відношенню до темношкірих. або історією зустрічі подружжя, яке пройшло катування у різних таборах, але, зрештою, знайшли одне одного після війни. кажуть, це маст рід. я підтверджу. треба.
історія третя. серіал
соцмережі мають таку особливість - дещо так часто з'являється у стрічці, що ігнорувати вже неможливо. так я щоразу натрапляла на скріншоти із серіалу "Молодий Папа", де Джуд Лоу у ролі Папи Римського висловлює трохи шокуючі для такої ролі фрази і постійно з'являється з цигаркою. і от сьогодні я подивилася останню 10-ту серію першого сезону про папу римського пія тринадцятого. вигадана історія, звісно. що з того взяла? зрозуміла, що любов скрізь. і що правду казав любко дереш, що ніщо, а лише любов може врятувати світ. але це важко зрозуміти чи усвідомити. звісно, це не все, що є в серіалі. ще розумієш, що світ надзвичайно лицемірний, злий і заздрісний. і з цим неможливо боротися. з цим неможливо миритися. просто лишатися собою. просто. не знаю, що ще. я чекатиму продовження.
історія четверта. музика
[завтра допишу. або післязавтра. або. ну допишу]
Коментарі
Дописати коментар