"Історія примари" (2017)

Подивилась один фільм тільки через те, що мені сподобалося примітивне зображення привидів у вигляді постаті у простирадлі.
Так от, фільм "Історія примари" (або привида). Сюжет полягає в тому, що є жінка і чоловік. Все у них начебто добре, є дрібні непорозуміння, але загалом все гаразд. Аж поки чоловік не потрапляє в автокатастрофу і помирає.

Далі він просто існує у вигляді постаті у простирадлі. Він - привид, який не пішов на світло, а залишився у своєму домі. Спостерігає за коханою. Всі етапи її повернення до нормального життя. Аж поки вона не покидає їх дім.
А він далі лишається, чекаючи, поки вона повернеться. Але вона не повернулась. А він не може бути десь ще. Тільки тут - на місці їхнього спільного дому. Ми бачимо все, за чим спостерігає привид: нові жителі, інший привид у будинку навпроти, знесення будинку, кохана ховає записку у дверному отворі, створення хмарочоса, ... все пришвидшується, час стає нелінійним..

Фільм настільки атмосферний та незвичний, що неможливо відвести погляду. Навіть сцена, що триває ненормально довго не викликає бажання пришвидшити момент. Навпаки - ти цілих 5-6 хвилин дивишся, як героїня їсть пиріг. І все - більш нічого не відбувається ці 5-6 хв. Але музика, приглушене світло і просто краса у простоті...

Це життя, як воно є з точки погляду привида. Але в якийсь момент стає зрозуміло, що є речі, які неможливо осягнути розумом. Є щось поза часом і поза людськими уявленнями. І разом з тим, це щось надзвичайно велике і душевне. Це любов та відданість. Настільки сильна, що тільки будучи привидом можна все це втримати у собі.

Можливо, якимись моментами цей фільм нагадає навіть "Інтерстеллар", однак у авторів це вийшло радше випадково, ніж заради подібної ідеї (принаймні, я так собі подумала).
"Історія примари" - це якийсь меланхолійний авторський фільм. Таке відчуття, що режисер створив щось настільки "своє", що і не варто в тому розбиратися. Треба просто прийняти як належне. І пропустити через себе.
Я зараз пишу про фільм не тому, що хочу його рекомендувати комусь, а через те, що він настільки сильно мені "підійшов", що я не можу про нього забувати.
Дуже мало діалогів, мало динаміки, мало навіть ефірного часу акторів. Але краса у кожному кадрі і кожному звуці (як же влучно там підібрана музика!).
Якби цей фільм можна було обійняти, то я б так і зробила.
Часом хочеться натрапити на щось таке. Розумію, що якби настрій у мене був інший, навряд я б аж так перейнялась. Але вдало підібрала мить:)