Star Wars [жодних спойлерів. та ви й так вже подивились. я сподіваюся]

Це не огляд фільму, не рецензія, і, мабуть, навіть не враження..

Просто все, що в мені назбиралося, поки минав 2015-й рік.

Справа в тому, що на початку цього року я твердо вирішила і запланувала подивитися всі 6 епізодів космічної саги.

Перші три (за хронологією історії, а не зйомок) випала нагода глянути в місцевому кіноклубі «Ґонзо». Це була «Ніч із Зоряними Війнами». І це я вперше познайомилася з героями. Смішно було потім із себе, бо я весь час чекала Дарта Вейдера в кадрі, а його все не було. Чекала Люка Скайвокера, а був якийсь Енакін, чекала Лею, а була якась Падме..

Словом, я прийшла на кіноперегляд зовсім непідготовлена. Хоча з дитинства пам’ятаю героїв (по телевізору доводилося, хай моментами, але бачити).

Так от. Перші три епізоди – done!

Далі логічно – я захотіла продовження і в найближчі тижні вдома дивилася класичну трилогію. З цього моменту, мабуть, я і підсіла на ЗВ. Десь тоді тільки й дізналась, що в грудні виходить 7 епізод!

На цьому я не зупинилась. У вересні ми з приятелями із (відомого багатьом тут) чату #Одеса14_15 вирішили влаштувати свою кіноніч із «Зоряними Війнами». Було класно, але не чітко. Бо витримали ми не цілу ніч, а всього перші три епізоди:) *отже, можна рахувати, 1-3 епізоди я вже подивилася двічі.

Після цього я й далі чекала на прем’єру. І долею (чи не долею) випадку одного дня стала організатором кіночетвергів у тайм-кафе «Хоум». За три тижні до прем’єри ми почали перегляди «Зоряних Війн». Щотижня по два фільми. Аби не налажати на самому заході – доводилося вдома ще переглядати кожен епізод, аби не було ніяких несподіванок у самому записі. *загалом, 1-3 епізоди я глянула разом по 4 рази, 4-6 – по 3 рази.

І от настав той момент, коли нарешті ПРЕМ’ЄРА!

Вчора це сталося. Ми разом із Тетянкою та Алекс пішли в наш добрий та рідний кіноцентр "Ера" дивитися 7 епізод космічної саги *тут має бути ця музика "там-там-тадам-там-тадам-там-тадаммм!"

Як неотесаний мудак, я начиталась перед тим спойлерів. Але нічого. Тут не буду спойлерити (хоча, думаю, вже всі встигли подивитися самі).

Скажу лише, що фільм перевершив мої сподівання. Все в ньому мені лягло до душі. Оце тільки що актори так постаріли, що аж не хочеться в це вірити. Сумно, звісно, дивитися на Хана Соло – такого старенького. Але, тим не менше, він ще ого-го, я вам скажу. Лишився тим самим Соло, щоправда додалося мудрості і старечої доброти. Та це лише в плюс. Кілька разів він мене майже розчулив: вперше – це звісно, як тільки побачила його таким сивим, вдруге – коли мова ішла про Люка (аж так ніжно він говорив про нього, немов то його син рідний), ну і втретє – ви самі зрозумієте.

Гаррісон Форд – просто няшка, сонечко і взагалі!

А от актриса, яку ми знаємо за роллю Принцеси Леї (Керрі Фішер)… Так, теж постаріла. Може не більше, ніж Соло, але видно, що роки вже не ті, і нема тієї задиркуватості Леї, сміливості та відважності, нема іронії і сарказму, що додавали їй своєрідного шарму. Але, знову ж таки, дуже хороша бабця вона).

Люк Скайвокер. Насправді його так мало в цьому епізоді, що й сказати нічого. Я вловила схожість постарілого Люка із Обі Ван Кенобі із перших епізодів (якого зіграв Еван МакГрегор). Оце й усе. Але епічність моменту його з’яви таки можна відзначити. Адже його там цілих дві години фільму шукають і тут НАРЕШТІ сталося.

Чубака майже не змінився. Зате став таким дотепним! От справді – це персонаж, який витягував фільм мімікою, буркотінням (яке, до речі, я вже почала розуміти!) і безмовними жартами. Кожного разу зворушливо, мило і смішно. А ще він так любить Хана Соло, що просто хоч бери й обіймай, як рідну душу.

Р2Д2 з’являється в другій половині фільму і це так прекрасно – знову його бачити. Здавалося, скільки ж я його не бачила (насправді тиждень), але оце відчуття, що пройшло дуже багато років у фільмі, воно настільки відчутне, що справді, коли з’являються знову ці герої, - здається, ніби зустрів найближчого друга після величезної розлуки.

С3ПО – теж веселун ще той. Нічого в ньому не змінилося (крім, хіба що, однієї деталі).

Нові персонажі.

Головна героїня – сміттярка Рей, і є тим світлом, що рятує всіх від зла. І вона прекрасна. Я особисто милувалася тим, як вона бігає (ну так швидко і легко!) і б’ється (може кого хочте відлупашити). Більше нічого про неї, адже я обіцяла спойлерів не писати.

Чорношкірий штурмовик. Не знаю… В багатьох рецензіях всі його хвалять, а мені він так собі. Не те, що актор погано зіграв (ніні, ви що?), просто сам персонаж у мене не викликає захоплення.

Зате із руху опору чувак, який нібито й не є ключовим мені дуже сподобався.

ВВ8  - це такий котииик. Насправді робот, але коли його бачиш, то це викликає десь такі  ж емоції, як побачити маленьке грайливе кошеня. От (*написала, як дівчьонка).

Кайло Рен – права рука таємничого правителя Нового Порядку Сноука. Цей Кайло - персонаж, який хоче бути на темній стороні, але його ще можна врятувати. Поки він у масці – викликає навіть якусь повагу (маска і плащ прикольні), але як тільки показує своє личко – розчарування. Бо всі емоції дуже гарно відобразили сутність цього героя. Адже буває, що «погані» теж можуть викликати «уважуху», бо вони такі круті – вміють себе поставити, а тут ні – нічого такого. Плюс цей чувак розчарує настільки, що я його зненавиджу. І ви теж (сподіваюсь).

Я би могла ще щось написати про інших персонажів, але не буду.

Тепер лишається чекати продовження.

Коли дивишся «Зоряні Війни», то бачиш не тільки кіно, а окремий Всесвіт, у якому існують нові планети, хороші та погані персонажі, роботи, зірки, джедаї… А поза цим Всесвітом є ще окрема (досить велика) група із мільйонів людей, які є прихильниками цього космосу. І вони ніби поза ним, але і в ньому. *О, пафос, пафос…

Коротше, я цим всім хотіла лиш сказати, що мені треба було щось написати хоча би в блог про Зоряні Війни, бо таке.