А що я читала у 2015-му?

Ще кілька слів напишу про найбільш доречні книги, які мені трапилася нагода прочитати у 2015-му році. Саме ті, яких не вистачало

ПРОЗА

1. Чак Поланік "Чарівна ти". Скільки б всіляких недобрих рецензій не читала, а все одно думаю, що то класна книжка. Гадаю, треба розуміти зміст не лише поверхнево, а й трохи подумати (паралель із "Любов'ю" Гаспара Ное). Так от, книжка про те, як сексуальні іграшки можуть замінити жінкам чоловіків. Проте з часом з цим починаються проблеми. На цьому моменті чоловіки мали б кричати "От! От воно! Ви без нас ніяк!". Натомість жінки мали б відповісти "І що? Ми й так всі вже помираємо". І тоді чоловіки лишились би самі. Упс. Це якщо коротко про книжку. А сенс тут в тому, що ні перші, ні другі одне без одного ну ніяк. Принаймні, таке послання я прочитала в Чака Поланіка.

2. Федір Достоєвський, оповідання "Лагідна" ("Кроткая" рос.). Дає зрозуміти, наскільки важливим є говоріння. Ця історія, здається навіть, своїм фіналом доведена до якогось абсурду, бо "Як так могло статися?!", - думаєш, дочитуючи. Оповідь ведеться монологом чоловіка, який щойно пережив самогубство своєї молодої дружини. Власне, це все, що варто знати перед тим, як починати читати. Мене дуже вразив цей твір.

3. Чак Поланік "Прокляті" (таак, знову Поланік). Це вже просто роздуми про те, що буде після смерті. Дівчинка потрапляє до пекла, бо вона жирна і курила траву. У пеклі свої правила. Але навіть там можна стати великим полководцем, якщо ти зможеш вирвати вуса у Гітлера і залишити собі, як сувенір. Найгірше  - працювати у call-центрі і пропонувати непотрібні товари. Але так можна переконати якусь, скажімо, бабцю негайно покінчити з життям та приєднатися до грішників... Така історія. Багато смішного, багато правдивого. Іронія та сарказм.

4. Олексій Чупа "Акваріум". Мужик з допомогою якогось препарату почав зменшувати людей до такого розміру, що можна вмістити на долоні. Це така розвага у нього, адже живе самітником (після того, як ледь не вбив свою дружину, бо вона його дико бісила). Так він розвів цілий акваріум із людей. Полював на своїх жертв, виходячи в місто. Ставив різні експерименти, спостерігав за поведінкою. Там ще така жесть потім буде. Читайте.

5. Ерленд Лу "Фвонк". Про чувака, який боїться вагітних жінок, здає в оренду будинок, як виявилося - прем'єр-міністру своєї країни. Але це велика таємниця. Прем'єр приходить якось вночі, аби позичити чаю. Отак і стали хорошими друзями. Так почали змінюватися. Але все закінчиться сумно. А загалом, Лу завжди пише щось таке просто ніби, ніби й веселе, а насправді сумна лагідна печаль.

6. Анджела Нанетті "Мій дідусь був черешнею". Дуже зворушлива історія. В мене навіть не знаходяться слова, аби передати ті відчуття, коли ти читаєш цю книгу. По-перше, прекрасне видання, по-друге, розповідь ведеться від імені малого хлопчика. Про родину, про пам'ять і добро. Ми нікого не втрачаємо, доки не втрачаємо про них пам'ять.

7. Мартін Поллак "Отруєні пейзажі". Есеї про місцевості, де поховані євреї. Але про це мало хто знає. І ми, ходячи звичними місцями, можемо навіть не здогадуватися, що крокуємо по кістках.

ПОЕЗІЯ

1. Вікторія Дикобраз "Семантика наших прикрас". Для мене це справді дуже важлива книжка. По-перше, це Віка Дикобраз, по-друге, дизайнер - Алекс Корчевскі. Але найголовніше навіть не це, а те, що вірші із тих, що потім цитуються, Ну вона просто прекрасна. Не досконала, бо після того Віка написала ще багато гарних віршів, але самодостатня. На той період. Мабуть. Збірку приємно завжди мати при собі.

2. Григорій Семенчук "MORE віршів та пісень". У цій збірці насправді не так і багато нових текстів, однак вона варта уваги хоча б тому, що вийшла у "Видавництві Старого Лева", а там вміють робити гарні книжки. Плюс завжди приємно перечитувати давно знані тексти, приємно знати, що знаходяться вірші, яких раніше не було нагоди почитати де-інде, бо вони свіжі, новесенькі. Сподіваюсь, Григорій Семенчук ще дасть про себе знати, як поет.

3. Наталка Білоцерківець "Ми помрем не в Парижі". Що й казати, Білоцерківець прекрасна. Оскільки я читаю переважно майже_своїх_однолітків, то така поезія здається мені вкрай зрілою. Однак у Білоцерківець дуже багато "юності" у віршах. І це ті ще роки. Читаючи кожен текст - немов опиняєшся на місці героїнь і переживаєш кожне слово замість них.

4. Олексій Чупа "КОМА". Це не збірка, це - якийсь посібник "що може відбутися саме з тобою". Дуже дивне відчуття, коли читаючи вірш, чітко усвідомлюєш, що це, блін, про тебе. Потім це минає, але текстів багато, і майже до кожного ти можеш підібрати свою життєву ситуацію й уявити, що все могло бути саме так, як у віршах Чупи. 

5. Іван Непокора "Пісні для О". "у кімнаті двадцятеро людей а я хочу розмовляти з тобою". І такі якісь граничні слова (ледь не написала "пісні") у кожнісіннькому вірші. Дуже проймає насправді. Багато любові і багато смутку.

6. Олександр Ірванець "Санітарочка Рая". Насправді, думаю, дуже важливе видання. Я ніби знаю творчість Ірванця непогано, але перечитувати одні  й ті ж вірші і щоразу помічати в них щось нове - це дуже круто. А тут ще й так гарно видана збірка, що гріх не прочитати хоча б раз чи двічі:)

7. Ян Твардовський "Інша молитва". Такі тексти. Дають змогу заспокоїтися, коли зле, і повірити у щось хороше. І хочеться просто цитувати. "серця іще не досить, аби любити"