хтось

якось писала (думала), що завжди повинна бути в мене людина, на яку хочеться дивитися. навіть не так, а - людина, яку хочеться бачити. просто знати, що він (вона) є.
так от. тепер в мене немає такої людини. але є інша. нібито.

і зовсім незрозуміло, чому я від цього почуваю щастя (радше таки приємність), але ту людину я майже не бачу. дуже рідко (але в контексті цілого життя - дуже часто). та я не про це хотіла написати.
просто, якщо ти, людино якась, читаєш це і при цьому ми добрі знайомі з тобою, і тебе трохи цікавить моє життя, так от, ти можеш захотіти в мене потім розпитувати, про кого я це пишу. може ти почнеш вгадувати, шантажувати, вимагати від мене правду... але я не скажу. я не можу. але мені тааак хочеться про це написати. написати про того, про кого починала в другому абзаці цього тексту.
і як пояснити це, я не знаю.
просто інколи так хтось з'явиться у житті мимоволі, якось майже прозоро... і не знаю, що тоді стається, але випадково кліпнеш і саме та мить, коли очі закриті, вирішує все. і після цієї миті ти вже не усвідомлюєш себе минулу. є тільки теперішня, в голові якої хтось з'явився і сидить там - нагадує про себе. і тепер мусиш зважати на нього. і тобі це приємно. бо хтось там є. гірше, коли порожньо.
але з часом розумієш, що без цього вже не можеш. перетворюєшся на людину із залежністю, манією, нав'язливою ідеєю, з якою і не знаєш, що далі робити та й не робиш нічого, але це псує тобі життя.
зараз мій "хтось" тільки-тільки поселився в голові і ще не дошкуляє, але відчуваю, що скоро це почнеться. захочу таки, щоб не просто "був", а був тут десь і щоб я його бачила частіше. і нічого більше. ні, це не те, що ви подумали. це не дурна закоханість, і навіть не симпатія. і так - я зараз брешу сама собі/