Київ 16+ (2 серпня 2014)

Перший серпневий виїзд з Рівного

Четверта кава в "Купідоні"

Десятий бачений виступ DRUMтиатру

За останні півроку Київ став таким "своїм", що часом виникає потреба туди поїхати (так і зі Львовом вже роки 4).
Так от, обрали вихідні й рушили. Моя компанія цього разу - Ксюша (ну майже завжди) та Іван.
Аби не виглядати зовсім мудаками ("чо приперлись в Київ?"), причиною обрали читання віршів у "Купідоні" (та й Ірванця там хотілось побачити дуже) і Фестиваль експериментальної музики 16+. А ще побачитись з Естеточкою Оленкою.

Ранкова кава в "Купідоні"

Як на зло, саме в ту суботу (2 серпня) Ірванця не було:(

Тож ніхто з нами особливо не жартував. Були серйозні віршочитання.

Замінив Олександра Васильовича Олександр Віталійович (просив його так не називати, тому я і не називаю).

Поки там все ще не почалося, ми з Ксю читали купідонівські книжки. І от що знайшлося - досить любопитний посібник для справжніх твіттерян:

От. Я не справжня твіттерянка якшошо.

Повертаюсь до читань віршів. Спершу людей було так мало, що аж страшно. Але потім таки попідтягувалися.

Анджей Давидов, Оленка Головіна, Ксюша Субурай, Ната Коваль, я та інші (ті, чиїх імен я, на жаль, не знаю) читали свої й чужі вірші. А потім знову і вже більше чужих (чули Андруховича, Малярчук, Антонича та ін.). Оленка Головіна прочитала кльовий уривок із якоїсь поеми про "Бдщ-мена". Шикарний просто:) Вона ж і виграла каву від "Купідону". А от відео, як ми читали:

Після того, як всі вже начитались, Ромко Швед розповів нам трохи про кілька пісень Боба Ділана. А потім ми його (Боба) ще й послухали.

Мушу похвалити каву з "Купідону". Так, - найкращу каву я пила в "Купідоні" в Києві і  в "Дзизі" у Львові.

Про те, що було між кавою і фестом

Ми нарешті зустріли Івана Манжулу (того, що Ганзела). Відразу ж провели його додому - занести купу речей, які не зрозуміло, звідки в нього взялися.

А потім, де ми ходили, що бачили - не зрозуміло теж взагалі. Було дуже спекотно, тому ховалися в метро (а де ще?). А ще багато сміялися (як завжди ж). І довелося розказати Іванові все про наші жарти, бо він вже телефонував Марку й казав, що не знає, куди дітись від нас. 

Потім пішли пити квас і вже після того - шукати місце, де відбуватиметься міні-фест.

Дуже швидко знайшли.

16+: фестиваль альтернативної, експериментальної, неформатної музики

Так - дуже швидко знайшли. Але це не завадило мені навіть один раз потрапити в недолугу ситуацію. Але це таке - ніхто, крім всіх, цього не помітив.

Отже, зайшли на територію фесту і зрозуміли, що є  три сцени - перша, друга і третя:)
Відразу вирішили іти туди, де "Підземна сцена", бо дуже спекотно було, нам хотілось побути в підвалі. Так і зробили.
Інтер'єр загалом такий трохи стрьомний, але мені моментами сподобалося.

Там у підземеллі почався показ короткометражок голлівудської режисерки родом з України Майї Дерен під живий музичний супровід. Ну таке - повний сюрреалізм, словом. Жінка експериментувала по-чорному. Ми побули три короткометражки там: перша - камера крутиться як дзиґа, так знімаючи танцюючих балерунів; друга - набір коротких незрозумілих епізодів, абсолютно без сюжету; третій - сон вдень, де головні герої - ніж та ключ, хоча в кадрі завжди є жінка, а інколи й не одна.
Правду кажучи, мені це все сподобалося. Спитаєте, чим? Ну тако.. як там кажуть "во-первых, это красиво". От цим і сподобалося:) Тобто варто дивитися, бо дуже гарне і + можна шукати цілу низку таємних натяків чи символів. Але досидіти до кінця не змоглося, все ж. То через те, що важко дихати в тому підвалі, та й Оленка Коваленко вже прийшла, та і короткометражки ці стимулюють хотіння сну. Треба було з цього якось вимітатись.
Так ми вийшли на світло - себто, на вулицю. Балакали з Оленкою трохи, бачили вже Іздрика трохи і слухали якийсь гурт. Ми ще вгадували, про що були пісні. І там чулися слова "андрухович", "манжула", "література"... і ще багато всяких, але ми не впевнені, що так чули, як має бути.

просто люди на фестивалі

Потім ми таки підійшли ближче до сцени, бо почули щось дуже приємне. Грався хороший джаз (по-моєму, джаз, по-моєму, хороший). То це мені дуже сподобалося. Я б там так і стояла, слухаючи й хитаючись в такт, якби вони не припинили грати. Звати їх Vinipuz Mob. І от вони:

Vinipuz Mob

Зрештою, ми перемістились до третьої сцени. Вона знаходилась поблизу подвір'яної другої.
Чекали DrumТиатр та й дочекалися. Спершу Іздрик десь подівся, то починали Семенчук та Гмиря (особливо приємно було, що був Олексій Гмиря - драмер та й взагалі мультиінструменталіст, як ми в Літ.РВ звикли казати, бо останнім часом рідко щось грає з DrumТиатром).

вирішили загіпнотизувати глядачів

Потім таки прийшов Іздрик (ну бо як без нього? це вже було б і не смішно). Дуже кльові всі оті штуки зробили із слайд-шоу та світловими ефектами (чи як це назвати? я не в курсі, але ви зрозуміли ж).
А це, між іншим, був 10-ий виступ Драму, на якому я була (ага, юбілєй, вітайте мене, чо сидите!). Я навіть можу перерахувати. Почитаєте)
А тепер таки повернусь до 2 серпня 2014 року. Так от. Композицій було якраз норм за кількістю.

соромляться трохи. людей багато

Якщо не помиляюсь, то почали із "того вірша, шо у Львові на стіні" виграфітіювали (слово кльове, правда?). "Оксана Забужко", "Де ти літаєш", "Бог всередині", "Кобзарики", "Римурим".... Коротше, багато. Останньою виконали "Як тебе не любити, Києве мій" (ну як, ви скажіть мені, га?). Але то була не остання, бо ще було щось таке заключне, аби вже всі аж ну повністю промокли (буквально).

 Таак, в тому залі, де це все гралося було настільки спекотно, що аж геть! Семенчук, Іздрик та Гмиря після перших композицій вже були, як з сауни щойно. Я, грішним ділом, вже думала, що хтось не витримає, зупинить все це й скаже "Досить. Вимітайтеся. Нема, чим дихати" (бо так і було!). Та я й сама могла б вийти, але що ж, як не хотілося виходити.

Так от - все закінчилося. Всі мокрі й щасливі повиходили якось на вулицю, а там через кілька хвилин з'явився ще один проект-гурт Nazgul Shukaeva Project. А це таке вже щось неймовірне. Там вокалістка може і як жінка, і як чоловік співати (ну голос такий, шо вона зробить).
Ще була танцівниця, яка крутилася, танцюючи. Я так зрозуміла, що то був танець дервішів, бо сказано було вокалісткою, що та дівчина танцююча не просто танцює, а ще й молиться за кожного з нам (і за це дякую, хоч я й не просила за мене молитися).

 Nazgul Shukaeva Project

І під все це добре було просто сидіти чи лежати й слухати спокійно.
Потім Оленка вже ішла додому, то ми й попрощались з нею. Ще трохи побули та й самі вирішили казати фесту 16+ "всьопака".
По дорозі кудись, не знаю, куди, бачили ще молодих амбітних музикантів, які збирали гроші на якусь штуку для звуку (ну не знаю я, як це зветься). Їх годували снікерсами, а вони співали про апокаліпсис. Доволі талановиті й милі чуваки.

Потім ми провели Івана
(-а як тебе називають Іван чи Ваня, чи Манжула, чи Ганзела? 
-як? Анжела? ну ок. Інколи просто "той") 
на метро, хоч він і пручався й пішли чекати свій потяг. Як ми його чекали, вам краще не знати. А Іван повернувся таки (з яблуками й грушами:), аби проконтролювати наш від'їзд, бо ж ми могли щось втнути.
І от нарешті дочекалися наших вікон, наших місць, нашого вагону, нашого потягу, коротше. Та й поїхали (а що було робити?)
Сусіди просто ідеальні попалися - неіснуючі, дозволяли класти ноги на свої сидіння: