15 травня. Михайло Бриних. Доктор Падлюччо. Рівне.
Про доктора Падлюччо можна писати довго і нудно, але якщо використовувати його цитати, то буде не нудно:)
Так отож.
15 травня в моєму рівному місті цілий день періщив дощисько…
а ні.. не так я мала починати.
_________
Зараз буде тєкст, написаний як_завжди, але більш настойчіво я буду тут іспользувать народну мову (себто, суржик), ібо біш-менш виправдано (наканєцто!)
15 травня було так, понімаєте, мрачно.
Але приїхав Михайло Бриних (він же доктор Падлюччо, як неважко було здогадатись, якщо ви не цілком не_в_темі) і принаймні вечір видався нічотаким. Я знову не потрапила на прес-конференцію, тому багато цікавого таки провтикала.
Але, вже в 18.30 почали приходити в “Мир” люди. Люди в мирі. Люди з миром…
Перші 20 хвилин презентації (о, так, я забула сказати, що це була презентація “Шидеврів вкраїнської літератури”) я простояла за дверима. З тамтого боку дверей, що “з того боку”. Ну ви розумієте. Тому і тут дещо пропустила. Але нічо - мені потім розказали все.
Ну, карочі, читав саме про Едгара Алана По, коли я зайшла. І то було вельми цікаво, бо, як ніатьосаний мудак, - я гетьмало знала про ційого писателя. Там шось було про то, шо рано чи пізно приходе мисль, шо тра напитись чістого спірта. Ну я це твітила, тому запам’ятала, а не того шо ви подумати могли (хоча, я сама не знаю, що б ви могли подумати їй богу)
Такс… Далі балакали трохи про літературознавство і те, яке ж воно убоге й непотрібне всвіті, начебто від самого дьявола (та ні - то я загнула трохи, він так не казав -чи казав -неважливо).
Ще цікаве розказав доктор Падлюччо про свою сім’ю і котів. Оказується, наш любімєйший укрліт. дохтор вже дід. Отакої. Ну але це таке) Ще в нього в хаті аж 5 котів! І то ціла сім’я котиків - дід, баба, сини-дочки і прочі родичі. Так от - один із тих котів (той, що тупіший і який вважає себе президентом) - пише книжки (дада, імінно так, як ото в Гофмана було чи не так трохи - я ж не зна).
Ну і теє-цеє, ще про щось побалакали. Цікаві питання ставили слухачі, з чого ми всі маємо нове слово “відхрестоматити” (то одна дівчинка-журналістка спитала, кіко часу док витрача, аби відхрестоматити одного класіка. На що відповідь була така, що одного автора можна й за два дні відхрестоматити, а з іншим доводиться мусолитись три тижні:)
Ааа, ще (шо не мало важно) - Михайло Бриних в прошлом музикант-баяніст (музикант). Три концерти чесно відіграв зі своєю групою і всьо. Баян побивсі та й все - писательська професія крепчіша виявилась за баян. Ну і ще - він шахматист ще той (це вже всі знати повинні б).
Потім пан Падлюччо читав про “Тіні забутих предків”, а ми реготали (шоб не казати “ржали”) аж за животи трималися (кожен за свій, на щастя). І кілька доречно-недоречних питань та й по всьому.
Насправді все було не так зовсім, але якщо ви не прийшли, то довольствуйтесь тим, що я написала. ха-ха:)
Це на фото Оля Мазурок принесла з десяток книжок Бриниха аби за раз всі підписати:)
______________________
ит. чорт. не використала жодної цитати Падлючча…
Так отож.
15 травня в моєму рівному місті цілий день періщив дощисько…
а ні.. не так я мала починати.
_________
Зараз буде тєкст, написаний як_завжди, але більш настойчіво я буду тут іспользувать народну мову (себто, суржик), ібо біш-менш виправдано (наканєцто!)
15 травня було так, понімаєте, мрачно.
Але приїхав Михайло Бриних (він же доктор Падлюччо, як неважко було здогадатись, якщо ви не цілком не_в_темі) і принаймні вечір видався нічотаким. Я знову не потрапила на прес-конференцію, тому багато цікавого таки провтикала.
Але, вже в 18.30 почали приходити в “Мир” люди. Люди в мирі. Люди з миром…
Перші 20 хвилин презентації (о, так, я забула сказати, що це була презентація “Шидеврів вкраїнської літератури”) я простояла за дверима. З тамтого боку дверей, що “з того боку”. Ну ви розумієте. Тому і тут дещо пропустила. Але нічо - мені потім розказали все.
Ну, карочі, читав саме про Едгара Алана По, коли я зайшла. І то було вельми цікаво, бо, як ніатьосаний мудак, - я гетьмало знала про ційого писателя. Там шось було про то, шо рано чи пізно приходе мисль, шо тра напитись чістого спірта. Ну я це твітила, тому запам’ятала, а не того шо ви подумати могли (хоча, я сама не знаю, що б ви могли подумати їй богу)
Такс… Далі балакали трохи про літературознавство і те, яке ж воно убоге й непотрібне всвіті, начебто від самого дьявола (та ні - то я загнула трохи, він так не казав -чи казав -неважливо).
Ще цікаве розказав доктор Падлюччо про свою сім’ю і котів. Оказується, наш любімєйший укрліт. дохтор вже дід. Отакої. Ну але це таке) Ще в нього в хаті аж 5 котів! І то ціла сім’я котиків - дід, баба, сини-дочки і прочі родичі. Так от - один із тих котів (той, що тупіший і який вважає себе президентом) - пише книжки (дада, імінно так, як ото в Гофмана було чи не так трохи - я ж не зна).
Ааа, ще (шо не мало важно) - Михайло Бриних в прошлом музикант-баяніст (музикант). Три концерти чесно відіграв зі своєю групою і всьо. Баян побивсі та й все - писательська професія крепчіша виявилась за баян. Ну і ще - він шахматист ще той (це вже всі знати повинні б).
Потім пан Падлюччо читав про “Тіні забутих предків”, а ми реготали (шоб не казати “ржали”) аж за животи трималися (кожен за свій, на щастя). І кілька доречно-недоречних питань та й по всьому.
Насправді все було не так зовсім, але якщо ви не прийшли, то довольствуйтесь тим, що я написала. ха-ха:)
______________________
ит. чорт. не використала жодної цитати Падлючча…
Коментарі
Дописати коментар