Гриць Семенчук

Вікна твої нагорі,що аж не видно,
а я малий-малий десь там унизу
Нам доведеться, як роза гавайська розквітнути
і залишатися на зв’язку,

з дурними приятелями однокурсниками,
дівочими забаганками, примхливим «дякую»
холодна зима снігом , музикою.
Так відлякує. Безмежно відлякує.

Я взагалі рятувати хочу всіх,
на моєму мозку бомба, я шукаю дріт
І коли ти чиста у всій красі,
я не рідко рятую від смерті світ.

В мене Бог – навколо, і я думаю він посміхається,
натискаючи на клавішу «next»
Коли світ прискорюється і віддаляється,
зникаючи в суцільний текст.

Просто ти така, і твої погляди
випалюють в черепі моєму дірки
У легенях виникають кораблі,
захмелілі від неба тікають у трюм моряки.

Філіжанка кави, без сенсу напевно.
Коли не почути твоє «Привіт»,
Торкання губ як кисневий балон,
рятує від ран, як холодний лід

Як молоко, до губ, як дим до грудей,
як тепло до ноги о 3.27
Я тебе розділив, як власну абетку,
на приголосні і голосні.