Навздогін усім. Франко.Місія. 26-28 липня 2013

Спершу вони сиділи на здолбунівському вокзалі прямісінько посеред ночі, стерегли речі якихось стрьомних металістів в чорних футболках і шкіряних штанях… десь тоді й з’явився Алєг.

Так починалась наша Франко.Місія.

Далі багато слів добрих і таких собі.

Щойно приїхавши, слухали літ.сцену. Добре було. Але Запаска щось не так кльово виступила, як того очікувалось (бо хотілось «нема риби», «полудневі марення»…), але то таке.

Якби не вони - всі  ті, з ким добре танцюється навіть, якщо насправді не дуже танцювальна музика – то було б не так чітко.

Слухали потім на головній сцені оцих хлопців (вибачте, хлопці, забула, як ви називаєтесь)

Але хороші, веселі, гарні штани в гітариста. Що ще треба?

Ой, а потім випадає все з пам’яті і я згадую, що були ще Рокаш, а перед ними ще хтось, а після них ще і ще… і так добре, що хотілось померти отут прямо зараз. І Мері зі своїми меридіанами,  наше маленьке коло відморозків, і ми всі – Марічки  й нема на то ради… і танцювалось, як ніколи до болю в ногах, якого не відчувалось зовсім!

І врешті дочекались ДрамтИатру на Офф-сцені вночі і тут вже відрив разом із лєною, забужко й че.

Добре, коли знаєш тексти і знаєш, що поруч з тобою люди теж їх знають і ви всі співааааєте й танцюєте, не думаючи про те, що сам Юрко Романович дивиться на вас й думає певно в той момент: «ну що за дітки-ідіоти?».

Та як не просили «Джихаду», але час і програма і всі ці штуки… ну нічого – пережили й таке.

Далі до головної сцени з віршами іздрика, семенчука і чубая. І знову Чубай – вже інший -  на сцені. Ніколи так не відчувалась музика, як тоді. «Вона», «Ти втретє цього літа зацвітеш», «Росте Антонич і росте трава», «Коли до губ твоїх…» - не забувається ніколи-ніколи. Хоча й холодно, але так добре, ну таааак добре. Хотілось світ обійняти й так з ним заснути собі тихенько «до весни» десь.

А другого дня наші на літ.батлі.

Ксюша – самурай і молодчинка – пройшла у півфінал! Аж хотілось пишатися нею і, якщо чесно, то й пишалося:)

Веремій акустичний слухалось сонно дуже. Десь далеко від сцени з родзинками…

Один в каное, як завжди, хороші й милі. «Подобається, як ти ідеш» - ну майже розчулилась. Люблю цю пісню й нічого не можу з собою зробити.

Дуже чекала Ryan Socash Duet (в попередньому звіті згадується) ну і дочекалась слухати. І так якось зрозуміла – вони нічні, треба слухати перед сном десь. Бо вдень на малій сцені якось воно вже не так. Але я вже казала – вони дуже милі. Ну гляньте на нього:

Трохи слухали гурт Триста8сім, чекаючи Гич Оркестру. Такі – непогані. В гарних шкарпетках хлопці:)

Потім Гич, Петрос (минулого тижня  на місії теж були). Я люблю їх, тому тут такий суб’єктивізм, але виступили круто. Молодці!  «любіть Україну», «синій, синій»… добре  є (тобто – було).

Сором казати, але… але их… спати схотіла! Прямо тако під час виступу Козак Сістем. Як дурна – слухаю й засинаю. Ні – слухаю таку ок музику, таку, під яку, в принципі, й заснути важко, а я засинаю! Але нічого не могла з цим зробити. Тільки підспівувала трохи. Пробачаю собі – я була втомлена.

А далі – знов протупила (не скажу, як і чому. Таня знає). Кому вниз чула лише останні пісні. Кому вниз чула лише останні пісні! І то, по ходу, біс. Такий голос Середи, а я, бляха, прийшла на біс! Ну, стукнула себе по голові, але не допомогло.

Дуже чекала Підкауру (минулого року на «Заході» він підкорив моє дівоче серце своїми задушевними піснями й щирими посмішками) і дочекалась. А він такий, карочє, на великій сцені, з високою причьоскою, в піджачку, з музикантами, бек-вокалісткою… Музика лишилась чудова, як і колись, але атмосфера вже не та:( і я пішла спати (22 роки мені – я старію невпинно шодєлать).

Наступного ранку прокидали поезію з Богданкою Неборак і Мартою Боровець. Франкові вірші читались добре, а проза щось не дуже (ранок, проза… хм..). Щоправда, я спізнилась трохи й пропустила Коробчукове читання, та нічого страшного.

А потім знов батл. Рада за Олю Перехрест, яка здобула перемогу. Ксюша, на жаль, не пройшла далі (бо? Скорик винен, карочє, бо у всьому винен Скорик). Скорик. Ну, як собі хочте, а він мені сподобався. Я б читала його паблік (я підписалась на його паблік). А ще – поки ведучі там рахували якісь бали і якісь гроші, Коробчук читав три вірші. «працівник спецпідрозділу Беркут» - як ніколи. Ніпрівзайдьонний (вибачте, не можу іншим словом сказати, українською не так прикольно звучить, але кльово виглядає українськими літерами:).

Freddy Marx Street – добре. Піду наступного разу у Рівному вже точно)

К402 – музика ок, розмови вокаліста зайві. Не те, що зайві, а просто він мене бісить дий все, що тут приховувати. Але дякую декому, хто не боїться танцювати і вчиться на ходу, і взагалі – люблю я вас, люди, які мене веселять скрізь і всюди і вас – люди, які просто є і мають в собі щось особливе.

А потім ми боялися дощу, який так і не прийшов, бо хтось таки має в собі щось особливе.

А далі була кава, молоко, франко… Кораллі:) Трембіта, ти космос!

А те, що чекала весь той день, таки дочекалась – Andrew Kokhan Blues Band – ммм, слухати, закривати очі, відкривати очі, дивитись на Кохана і думати, як то він так співає.. а ще – відчувати нескінченність.

До речі – цієї п’ятниці в «Дзизі» мабуть будуть грати. Якщо ви у Львові – не провтикайте, сходіть, не будьте нудними.

Ніно Катамадзе – чудесна і більш нічого не скажу.

Я знову пішла спати і Скрипку слухала уві сні. Він там нічо такий пацанчик – співав гарно)

Все.

П.с. суржик я використовую свідомо. видєлуюсь просто.

 п.п.с. дякую усім, хто був зі мною і слухав зі мною, і говорив про Алєга, всім, хто складав вірші про Мойсея, хто вчив танцювати Ксюшу, хто ходив зі мною скрізь, хто подарував нам воду, хто пригощав нас кавуном та хлібом, хто зі мною голову мив на фестивалі і їхав потім в жахливій електричці. Рібята, ви найлучішіші!