101

коли настане сто перший
день твого монологу
нам не буде, що  святкувати
всі твої приятелі і колеги
роз'їдуться за лінії твоїх кордонів.
доведеться й мені переступити
сто один крок в напрямку від
і я обіцяю, що зможу.
перший буде найважчий,
бо відпускаєш руку;
другий десяток - і я вже тебе не чую;
а на половині шляху я схочу повернутися,
схочу бігти і падати
і вставати і знову бігти,
бо вчую своє ім'я.
але не поверну голови,
не побіжу,
хоч ти будеш зриватись на крик
і кликати вітром, грозою,
будеш зривати дерева з корінням
і кидати мені під ноги
тільки би я повернулась.
але це буде вже сімдесят сьомий крок
і я не зупинюсь.
озиратимусь, так,
але там будеш уже не ти.
на дев'яностому я побачу лиш крапку.
і це буде крапка, не три.
на сотому кроці я все згадаю.
але ти будеш вже надто далеко
і я переступлю через це.

сто перший.

12.10.2015