Весна. Станіславів. 1 березня 2014

Березень (а заодно і весну) ми зустріли в Івано-Франківську. Я вперше побувала в цьому чудовому місті.
Івано-Франківськ, Франик, Станіславів і навіть Сан-Франциско - назви, які доводилося чути неодноразово.
Все ж, Станіславів мені найбільш до вподоби. Як виявилось, цілком справедливо.
Дістатись міста було завдання нескладним, проте досить таки виснажливим. Спершу приїхали в Здолбунів, звідти - Львів, а тоді вже Франик. До Львова їхали у вагоні, повністю просякнутим мерзенним перегаром в поєднанні з задушливим кхм… кліматом (хай буде так).
Це мало кого цікавить, знаю, тому, перескочу частину проїзду і… ми у  Франківську!

Приїхали зранку й відразу пішли прогулянкою по місту, що супроводжувалась розповідями справжнього гіда з освітою та навіть стажем Настею. За що їй велика дяка:)

А розказала вона нам багато цікавого. От крізь призму двох з лишком тижнів, те, що мені запам’яталось (а відтак будемо вважати, що і вразило) найбільше. Пунктиром:

- до 2 світової війни у Станіславові майже половина населення - це були євреї. Після війни їх лишилося десь 3 тисячі (і то разом з тими, що приїхали аж потім). Всіх винищили німці;
- кажуть, що на місці озера у Франику раніше був цвинтар. Радянська влада вирішила зробити там озерце і так викопали місцину. Страшне, звісно. Але інші джерела спростовують все це, посилаючись на те, що цвинтар насправді знаходиться за 700 м від озера. Але я не полінувалась, й пошукала, що кажуть люди: в озері зараз купатися заборонено, бо там токсичні речовини (ймовірно, трупні випари); дехто із жителів обходить стороною це місце, бо всяке розказують. А одна дівчинка раз там купалася і їй здалося, що хтось з дна тягне за ноги вниз. На щастя, була вона не сама і її врятували. Отаке.

- ратуша у Франику раніше мала зовсім інший вигляд. Її кілька разів протягом історії руйнували й відбудовували заново і на інший манер і смак;

- засновник Станіславова - граф Потоцький. Назвав місто на честь свого сина Станіслава;
- палац Потоцьких в часи війни використовували як шпиталь. В результаті - майже не вгадаєш тепер, що то був палац. Почали реставрувати. Наразі відреставровано браму. Решту палацу невідомо, коли.

Отак ми ходили-бродили… Чай пили в гарній (дуже) кав’ярні “Світлиця Мулярова”.

Знаю, певно всі там побували і вже в курсі, але все одно я своїми враженнями таки поділюся! Всередині все витримано в стилі старої сільської хати (ну як “в стилі”.. насправді то і є певно стара хата).

Така світла атмосфера, що рідко де знайдеш ще у світі подібну місцину. Можна і вишивку українську роздивитися, і книжки почитати, і навіть пограти у шахи (чим ми й займались).

Був холодний весняний вітер, ми ходили біля ОДА і дивилися на труну, спеціально підготовлено передбачливими франківцями для Януковича Віктора Федоровича. Потім в тій труні грався пес і ми, вирішивши, не заважати, пішли собі геть.

Завітали в музей мистецтв, де саме була виставка робіт, присвячених Тарасові Шевченку. Гарно.
Пішли їсти й з мого твіттера дізнались, що поки ми оце тинялися вулицями Станіславова, у Харкові побили Жадана. “Отакої” - подумали ми й обурилися. Настрій зіпсувався дуже і надто дуже. Бо потім ми ще й дізнались, що Росія ледь чи не війну нам оголосила. Важко було сприймати таку кількість негативної інформації. На мить відчулась безпорадність від того, що в такий момент я навіть не вдома.

Ми ще ходили довго містом, розглядали все, що можна було. Гарні будинки, наприклад.

Завели нас дівчата подивитись і на спалену СБУ

(хронології не дотримуюсь. це все насправді було до світлиці ще)

А ще гуляли парком, де висаджені деревця з різних країн. Гарні такі. По дорозі туди от стіна, наприклад:

там під ногами каміння ще якесь було.

Якщо бути зовсім чесною, однією із причин приїзду в місто І.Ф. був концерт групи Еполетс (яку я раз чула вживу, половину разу в навушниках, зате мільйони разів слухала похвали від подружок з Франківська:). “Отакої” - скажете ви. “Отакої” - підтверджу я.

Ну коротше, ми ще познайомились із дівчинкою-тур-менеджером цієї групи.

Ще відвідали гарнющу кав’ярню “Говорить Івано-Франківськ”. Дивіться, які столи там:

а тоді вже був концерт. Хлопці гарно все оце там, ну - заспівали.

Потім ми вночі ішли на вокзал, нам бажали щасливої дороги добрі міліціонери, провів майже до потяга  вуличний добрий пес і ми ще дивились перед від’їздом захоплюючу картину, як вагони відчіплюють, а потім прикріплюють. Це як блокбастер! (не вірте)

А коли вже їхали, чули, як співають колії. О, так! Вони направду співають. І так гарно. Й від того навіть трохи моторошно робиться, бо ж КОЛІЇ СПІВАЮТЬ.

це все:)