як нам зустрівся 2014

як новий рік зустрінеш…
в такому разі я цілий рік співатиму гімн України)
а взагалі хотіла написати тут кілька спогадів, які не хочеться забути.
отож, як ми повільно, але впевнено ішли на зустріч 2014-му:
ще 30 грудня потяг рушив до києва. вночі я заглянула на фейсбук, де прочитала вже перше вітання з нр від пана ірванця, що ще більш приємно.
на нас як завжди сварились люди у вагоні, бо ми надто голосно розмовляли й сміялися. ну нічого - позасинали нібито.
приїхали до столиці за розкладом. пили чай в “дровах”, а потім куди? звісно на майдан.
тинялися туди-сюди, дивились, як дядько оцей вирізав якусь фігуру

за версією ксенії - це мав бути торс жадана. на цьому й зійшлись, не дочекавшись, коли фігура буде готова:)
ми ще зустріли супер василя з його дивним питанням “а що шапка поробляє?”, відповідь ксюши була не менш логічною “носиться на голові”. а потім виявилось, що “шапка” - це саша хомич. ну таке.
ми ходили містом якось так без мети, а потім була книгарня “є” і багато часу проведено там, знову майдан.
а ще танцювали біля кмда навколо ялинки, роздавали наклейки людям і якось добре було.
і весь час ходили дивитись, що там на “вільному університеті”, а там завжди нічого цікавого.
слухали вечірню музику біля сцени. дуже вподобала, як співав оцей хлопчина. але не запам’ятала, як звати. знаю лише, що представник студентства на майдані чи щось таке.

голосом та піснями нагадує олега каданова (але то не він:)

були і тартак

положинський дуже цейво… ну класний, коротше. молодець він.
а що далі було? певно вітали всі з нр.
я ще таку дурню вчверила - привітала всіх смс-ками о 10-й вечора, а хотіла ж опівночі. ну так вже й буде:)
аа, ще був вертеп

змінила ставлення до полежаки. ну нормальний чувак, а він мені раніше чомусь дуже не подобався.

а найчарівніше! коли близько до півночі всі почали запалювати бенгальські вогні і співати гімн. це було справді неймовірно. але в той момент не думалось про новий рік, думалось про майдан, про україну, про все це, але от зовсім не новий рік. тим не менше - було дуже і дуже незабутньо.

потім тнмк заспівали. чоткі пацани. у фоззі шапка кльова. фіолетова)

тоді ще десь скай співав. тако собі. зовсім ніяк

а потім ми трохи грілись біля вогнища з якимись людьми. там якась жінка пропонувала яблуко за вірші. ніхто не розказав, вона віддала яблуко волонтеру із медцентру, а він - мені, а я - дімі , а він - супер василю.

ще до нас підійшли люди з гітарою і почали співати тихесенько “я не той”. ми з ксюшею допомагали співати їм. тим часом до тані залівав медбрат, а вона засинала на ходу, а ми сміялися:)

а ще той медбрат потім всім роздавав вітаміни і дуже хотів поміряти комусь температуру й сказав, що я найбільш підозріла серед усіх.

ми не витримали цього всього й пішли з танею в кмда, де була якась заворушка, тому ми швидко звідти вийшли (відносно швидко).

все це відбувалось може не в такому хронологічному порядку,але то таке вже.

повернувшись із кмда, ксюша з тривогою сказала, що медбрат забрав таніні рукавички, які насправді мої, а якщо вже бути зовсім чесною, то - моєї сестри. ну нічого. таня десь відразу заснула:) і медбрат просто віддав мені ті рукавиці і ксюша вже не переживала.

отаке. врешті настав ранок й побігли ми слухати козак сістем. оце й було найкраще в музичній програмі. ну так аж аж

я оце зараз пишу і думаю, що ми такі наївні. нібито мені не 22, а 15. ну нічого.

ми відправили ксюшу в гуртожиток, щоб виспалась, всі десь хто куди, а я і таня якось так ішли собі, думали, куди то подітись і зустріли раптово того самого медбрата колю (коля - то його ім’я). він хотів зробити нам приємне (чи шо) і не знав, що подарувати (новий рік же) і коротше, знаєте що? він подарував не шоколадку,не листівку,не наклейку,не шкарпетки,не хустку,не квіти,не іграшку…він подарував СЕРВЕТКИ! а потім ще пластир (ну бо медбрат, що з нього взяти). а потім в будинку профспілок взяв нам перепустки, а в жовтневому палаці ми вже вирішили бути волонтерами й допомагали їсти готувати:) отак вийшло. коля десь дівся, а ми готували бутерброди, різали моркву і ще й встигли привітати одну бабцю з днем народження (потім виявилось, що ми з цією бабцею стояли разом на майдані 7 грудня. світ тісний до неймовірності).
а коли вже ішли з жовтневого, ледь знайшли вихід:)
були знову на майдані, такому тихому, бо всі сплять, хоч на годиннику вже десь друга дня була.
посиділи біля вогнища з людьми із тернополя (чи з хмельницька?) й поїхали до ксюши в гуртожиток, а звідти в “дрова”, а звідти на вокзал, а звідти на потяг…

і вже вдома була о 02:20 2 січня. ну і все.

а ще руслана співала, марія бурмака, полежака читав вірш для кисельова, брати капранови читали щось, лама співала і всіляке таке інше, про що я, все ж, забула тут написати.
медбрата вчора ксюша побачила у зверненні народу до президента. світ тісний же)