Нам всім має бути соромно!

За те, що чомусь буває, що нема потуги комусь в чомусь допомогти. За те, що часом дуже не хочеться вставати з теплого місця в транспорті, щоб туди присіла старша людина.
Це я до чого? До того, взагалі то, що не розумію, чому людям так важливо вказати іншим на їхню "безсовісніть". Але якого дідька (якщо задуматись)?
Ми можемо осуджувати одне одного, думати щось недобре, не розуміти або не поважати. Але все це тільки наш погляд. Нічого не може бути примусовим. Особливо, якщо це стосується людського милосердя чи доброти душевної. Бо всі різні і всі мають свої мотиви. Можливо, неправильно це поєднувати, але таке враження складається, що до цього більше схильні люди так званого "радянського складу розуму". Але можна про це забути.
Словом, це дуже короткий пост в блозі, однак мені це так "напряжно" - розуміти, що безліч людей, не знаючи хто ти такий, бажають якомога "зліше" зробити тобі зауваження щодо того, як ти виявляєш або не виявляєш свою повагу до когось чи милосердя. Я чітко переконана, що питання сумління, як і питання віри - це особиста справа кожного.