про говорити і про мовчати
я взагалі не планувала нічого такого тут писати, але в одну мить чомусь захотілося, бо десь на ФБ, гортаючи стрічку (ну як завжди), зачепилась поглядом на фразу "проблеми у спілкуванні?".
так от, я подумала "ага, проблеми". і за цим відразу розумію, що як для кого.
і тут зараз зовсім не про темпераменти і характери, не про освіченість (від слова "освіта") чи "бути в темі на будь-яку тему", а скоріше про власне бажання. скажімо, я доросла людина, виросла до того, що стала кимось. і от нехай у моїй роботі потрібно спілкуватися з іншими людьми (клієнтами, партнерами, спонсорами, керівниками, підлеглими і т.д.) і я спілкуюсь, бо це моя робота. а коли я не на роботі, то якщо хочу - можу вже нарешті не "триндіти". і припустимо, що не просто можу, але й насправді цього хочу. і от тепер кожен, хто опиняється у моїй компанії випадково і якщо нам не потрібно вирішувати якісь справи абощо, думає, що я хамло, інтроверт зашуганий чи просто стіснітільна лічность. просто через те, що не виявляю зацікавленість у розмові. та навіть просто - навіть, якщо і в роботі я не багато розмовляю. а от так складається, що не хочу говорити.
і це моя проблема? це мені треба іти до психолога і щось із цим робити?
чи маю я право (як стіснітільна лічность чи інтроверт зашуганий чи хамло) просто помовчати і (будь ласочка) не слухати співрозмовника.
може я і неправильно зараз думаю, але я думаю (!), що проблема сучасних людей не у тому, що вони мало говорять, а в тому, що забагато. і щось вирішувати чи переживати з цього приводу треба тим, хто не може зупинитися у своїх розповідях, роздумах вслух, тим, хто нещадно викрадає твій час, аби поділитися своїм вазмущєнієм на очевидні речі.
хоч кого я намагаюсь надурити? проблеми у всіх - хтось не може ніяк наговоритись, а хтось - намовчатися. просто хотілось би, щоб, як мінімум, нам не ставало незручно від того і щоб нас не засуджували за наші психологічні стани. бо всі люди.
чомусь захотілось це написати. може мені забагато розказують. або я замало балакаю. однак мені через це часом стає надзвичайно незручно. бо відчуваю, що від мене чогось чекають. а я ні слова. а вони чекають. і тиша така. і мені недобре. і вони вже мене осудили за це. словом, суцільне непорозуміння.
хочеться писати маніфест за право зберігати мовчанку без причини. дайте вимовчатися трохи. ну просто не створюючи з цього глобальну проблему.
так от, я подумала "ага, проблеми". і за цим відразу розумію, що як для кого.
і тут зараз зовсім не про темпераменти і характери, не про освіченість (від слова "освіта") чи "бути в темі на будь-яку тему", а скоріше про власне бажання. скажімо, я доросла людина, виросла до того, що стала кимось. і от нехай у моїй роботі потрібно спілкуватися з іншими людьми (клієнтами, партнерами, спонсорами, керівниками, підлеглими і т.д.) і я спілкуюсь, бо це моя робота. а коли я не на роботі, то якщо хочу - можу вже нарешті не "триндіти". і припустимо, що не просто можу, але й насправді цього хочу. і от тепер кожен, хто опиняється у моїй компанії випадково і якщо нам не потрібно вирішувати якісь справи абощо, думає, що я хамло, інтроверт зашуганий чи просто стіснітільна лічность. просто через те, що не виявляю зацікавленість у розмові. та навіть просто - навіть, якщо і в роботі я не багато розмовляю. а от так складається, що не хочу говорити.
і це моя проблема? це мені треба іти до психолога і щось із цим робити?
чи маю я право (як стіснітільна лічность чи інтроверт зашуганий чи хамло) просто помовчати і (будь ласочка) не слухати співрозмовника.
може я і неправильно зараз думаю, але я думаю (!), що проблема сучасних людей не у тому, що вони мало говорять, а в тому, що забагато. і щось вирішувати чи переживати з цього приводу треба тим, хто не може зупинитися у своїх розповідях, роздумах вслух, тим, хто нещадно викрадає твій час, аби поділитися своїм вазмущєнієм на очевидні речі.
хоч кого я намагаюсь надурити? проблеми у всіх - хтось не може ніяк наговоритись, а хтось - намовчатися. просто хотілось би, щоб, як мінімум, нам не ставало незручно від того і щоб нас не засуджували за наші психологічні стани. бо всі люди.
чомусь захотілось це написати. може мені забагато розказують. або я замало балакаю. однак мені через це часом стає надзвичайно незручно. бо відчуваю, що від мене чогось чекають. а я ні слова. а вони чекають. і тиша така. і мені недобре. і вони вже мене осудили за це. словом, суцільне непорозуміння.
хочеться писати маніфест за право зберігати мовчанку без причини. дайте вимовчатися трохи. ну просто не створюючи з цього глобальну проблему.
Коментарі
Дописати коментар