Kyiv Comic Con 2018
Минулого тижня відбувся якийсь вже третій чи чевертий КомікКон по-українськи. Насправді таки четвертий і просто в Києві, не так, щоб вже аж повністю "по-українськи".
Якщо в загальному, то мені дуууже сподобалося. Навіть для мене програма була насиченою та цікавою. Навіть мені доводилося обирати, куди піти, бо класні події перетиналися. Кажу "навіть мені", бо я ж то тільки нещодавно почала захоплюватися комікс-культурою і таким всяким. Словом, читайте далі - там вже буде по суті (але це не точно).
Перше, що ми побачили, коли прийшли на КомікКон - це величееееееезну чергу на вулиці. Ну стали і чекаємо. За кілька хвилин до нас підходить хлопчина і сканує наші квитки - ми успішно пройшли перший контроль. Потім так само успішно пройшли далі, зустрівши знайомих (Машу Грушу). Так ми опинилися вже в самій гущі подій - всередині Українського Дому. Очі розбігаються від розмаїття персонажів - дедпули, тори, морті, диво-жінки, ісус... і купа цікавих всяких, кого я не знаю)
Словом, ми пішли на першу із обраних нами подій - "Аааааааанімаційне божевілля" (якось так) від KISFF. Було цікаво, смішно, але найбільше було - дивно. Деякі анімаційні ролики (чесно зізнаюсь) я не зацінила і взагалі не зрозуміла. Однак були досить непогані та, не побоюсь цього слова, - дивовижні роботи від майстрів світу. Взагалі, це 13 найкращих анімацій з різних країн. Тож, те, що я не зацінила зовсім не означає, що це було щось погане.)
Далі ми гуляли алеями коміксів, пробували хімічні коктейлі, витрачали гроші та дивилися на фотозони від "Планети кіно". А потім у головному залі слухали, як створити героя, якого полюбить публіка. Лекцію провів Едуард Ахрамович. Мені було дуже цікаво, я навіть захотіла працювати в Art Nation Family. Ну як "навіть"? Думаю, там багато хто хотів би працювати) Бо дуже насправді цікаво. Це брендинг, маркетинг та все, що з цим пов'язано.
Відразу ж після цього, було одне з моїх улюблених видавництв - "Рідна мова". Говорили про переклади коміксів українською мовою та пов'язані з цим проблеми, курйози та специфічні моменти. Також представлялися новинки видавництва та плани на найближче майбутнє. Після цього мені дуже захотілося прочитати "Вартові" Алана Мура. А ще чекатиму, скільки скажуть, поки не вийде українською мовою комікс "V - означає Вендетта". Це, навпевно, найбільша скромна коміксова моя мрія.
Потім ми ледве встигли на завершення презентації майбутнього українського анімаційного фільму "Мавка:Лісова пісня". Якраз прийшли, коли зал задавав питання режисеру та продюсеру фільму. Дивно і весело, і, водночас, трохи сумно, що більшість слухачів не вірять в успіх анімаційного майбутнього України. Принаймні, ледь чи не кожне питання до авторів мало частинку "вам не страшно, що не здійсняться сподівання?". З одного боку, воно ніби і справедливо, що виникають такі питання, але з іншого: ну блін, всім страшно/шо за вапрос? Щодо моєї думки, то скажу тільки одне - анімація ще ок, але ж не можна закривати очі на сюжет. Це суто із досвіду перегляду попередніх робіт Animagrad. Тим більше, якщо це повнометражне комерційне кіно. А то аж незручно, що виникає цей незрозумілий хайп тільки лиш від одного слова "українське". Таке відчуття, що більш нічого і не треба - аби лиш щось в нас робилося. Але ж треба, щоб робилося хороше. І для мене особисто, все, що робиться у кінематографі повинно мати цікавий, зграбний сюжет, а не лише кольорову картинку. Тож, хочеться вірити, що "Мавка" вийде "зграбна" у всіх сенсах і нарешті буде цікаво дивитися український мультфільм на великому екрані. Тим більше, що трейлер вийшов досить непоганий і з чудовим саундтреком.
Хоч ми і не були на цілій презентації "Мавки", але, все ж, трохи пройнялися темою, тому аж придбали собі тимчасові татуювання із символами з мультфільму) Також можна було купити прекрасно зроблені записники з логотипом (я втрималась, бо ще не бачила мультфільм - тільки через це).
А після "Мавки" була, певно, найкраща для мене подія всього цьогорічного КомікКону - презентація фільму "Дике поле", знятого за мотивами роману "Ворошиловград" Сергія Жадана. Перш за все хочеться відзначити команду, що працювала над фільмом. Півтори години, які тривала презентація - це просто насолода від розповідей режисера, продюсера та акторів про зйомки фільму.
Знімали в Старобільську. Жителі містечка вже добре знали майже всю знімальну групу. Віталися, цікавились, розмовляли... Але це я щось забігаю наперед) Просто дуже багато всього розказували на презентації. І про те, як обирали акторів на головні ролі, як реагував Жадан на цей вибір і коли. Історії про майже-приїзд-президента на знімальний майданчик. Нам також показали кілька епізодів. А ще вдень біля входу у зал можна було навіть опинитися всередині фільму, скориставшись технологією VR (що ми, власне, не могли ігнорувати).
Із того, що я почула і побачила, можу сказати, що загалом враження тільки позитивні. Це має бути щось повністю в стилі Жадана, хоча режисер наголошував, аби ми не чекали прямого переказу роману. І це логічно та мудро, думаю. Сам Жадан, коли побував на зйомках фільму, пізніше сказав актору головної ролі про його гру - Олегу Москаленку "ну нормально". Тож можемо покладатися і на цю думку (але тільки поки самі не подивилися).
Також для мене було дуже приємно дізнатися, що композитором фільму виступив Юхим Чупахін - харківський джазовий музикант. Як на мене, один із кращих сучасних піаністів України.
Щодо музики у фільмі, окрім композицій, які написав спеціально до "Дикого поля" Чупахін, буде багато і відомих треків. Режисер наголосив, що приємно здивує нас саундтреком. І в майбутньому планується випуск вінілу.
І ще один сюрприз - у фільмі зіграє Руслана Хазіпова - учасниця Dakh Daughters.
Виходить, що загалом це стрічка, яку створюють дуже прекрасні люди. І хочеться сподіватися, що результат буде такий же.
Піднімалося питання цензури у фільмі. Всі ж знають, що в текстах Жадана немало лайливих слів. І у фільмі вони також будуть. Режисер Ярослав Лодигін запевнив, що цензурувати фільм не збирається, адже без цих слів втрачається весь колорит та емоційність історії. Зрозуміло, що натомість фільм матиме відповідний віковий цензор.
Прем'єра у кінотеатрах України відбудеться 8 листопада. Але ще до того фільм буде представлений у містах східної України та, можливо, на кінофестивалях.
І бонусна інфа від режисера - буде ще один фільм за романом Жадана "Інтернат". Але це вже зовсім інша історія...
Це був перший день і для нас він завершився саме закінченням презентації "Дикого поля". Бо ми безбожно провтикали, що могли ще встигнути і на лекцію про Твін Пікс. Я просто дуже вже захоплена була "Диким полем". Ви навіть не уявляєте, яка я була щаслива:)
Другий день фестивалю був не менш цікавим. Більшість часу ми провели в одному залі, бо якось так сконцентрувалися цікаві для нас події.
Представлення коміксу про українського супергероя "Ukrman". Чесно кажучи, коли я прочитала цей комікс, то він мені... ну такооє. Трохи не сподобалися ілюстрації, трохи не сподобався сюжет та сама ідея (все-таки, останнім часом треба фільтрувати все "українське", бо на фоні підтримки часом не виправдано багато похвал). Однак, послухавши автора, стало зрозуміло, що це тільки спроби і я впевнена, що наступні випуски про Укрмена будуть набагато кращими. Комікс вийшов у видавництві "Рідна мова", тож хочеться вірити, що саме видавництво буде направляти авторів до удосконалення. Хоча, хто зна...
Далі було ще щось моє улюблене - видавництво Vovkulaka, в якому виходить комікс "Серед овець" - направду найкращий український комікс. Мені особисто в ньому подобається все: від ідеї до візуалу. Автор Олександр Корешков розповідав про деталі оформлення, те, що ми бачимо на задньому фоні історії. Це і фрагменти газет, і "мотиваційні" авторитарні постери зі світу "Серед овець". Вражає ця деталізація. Таким чином, навіть здається, що ти всередині коміксу і спостерігаєш за подіями безпсередньо на місці цих подій.
Також Корешков розповів про свої майбутні проекти, які наразі в розробці. Зазначу, що автор розмовляє російською мовою, "Серед овець" же - україномовний комікс. Через такі моменти письменник часом потерпає від різних кпинів та звинувачень у свою адресу. Тому вирішив наступному своєму герою комікса надати можливість не говорити) Дуже цікаво, що з цього вийде в результаті.
Видавництво також представило ексклюзивні матеріали з новинок, що незабаром вийдуть. Це комікси "Тиша", "Відлюдники" та "Банда". А ще у Києві нещодавно відкрився Comic Shop, де можна придбати не тільки літературу цього видавництва, але й все, що пов'язано із комікс-культурою світу.
А далі ми слухали ще одне видавництво, яке отримало права на україномовні видання "Людини-павука" від Marvel. Fireclaw (так називається це видавництво) вже видало кілька випусків Спайдермена. Розповсюджується комікс у кіосках з періодичними виданнями. Також можна придбати в інтернет-магазині.
На презентації нам розповіли про особливості перекладу (це завжди цікаво) та моменти, якими не дуже задоволені фанати Марвел. Однак ці всі моменти були обгрунтовані перекладачем. Наприклад, він розказав, чим керувався, коли назвав Ніка Ф'юрі Ніком Лютим)
А потім була нетипова для коміккону презентація комікс-поезії "Ком-по" від Оленки Павлової. Це проект від Гьотте Інституту, де українські ілюстратори намалювали комікси до запропонованих віршів українських поетів. Цього разу віршів не читали, натомість занурилися в історію та послухали про першого комікс-поета Дейва Морріса, про польський проект з українськими віршами та багато ще цікавого. Після презентації кожен бажаючий міг взяти собі додому примірник "Ком-По".
Потім у залі суттєво побільшало людей, тому що всі очікували лекції про комікс Алана Мура та Дейва Ґіббонса "Вартові". Я от зовсім не фанатка і дізналась про цей комікс десь перед фестивалем, але мені було дуже цікаво. І розповідав про це все автор передмови українського та російського перекладу Михайло Назаренко. Я була вражена тим, з яким захопленням він пояснював деталі тексту і картинки в коміксі, обгрунтовував думки героїв та фони ситуацій. Це тривало більше, ніж півтори години і час минув непомітно. Я зараз про це згадую і мені хочеться вже читати цей комікс, а потім - коментарі Назаренка. На сторінках заховано безліч підказок, деталей та просто цікавих фактів, які з першого разу читач точно не може помітити. Також заглибилися в історію та дізнались, як виходили оригінальні випуски, як вони продавалися на полицях книгарень і т.д. Словом, було надзвичайно цікаво.
Далі ми потрапили у кінозал, де слухали "легенд української анімації". Це ті люди, які створили наше дитинство. Мультфільми, що постійно можна було дивитися на телебаченні. "Як козаки...", "Капітан Врунгель", "Лікар Айболить" та багато-багато іншого. Давид Черкаський, Євген Сивокінь та Едуард Кірич розповіли про комічні моменти в роботі, про роботу загалом у Радянському Союзі та у 90-ті роки в Україні. Так, скажімо, спершу готовий мультфільм пропонувалося показувати у Росії. Якщо підходив, то його відразу перекладали російською мовою, якщо ні - відсилали в Україну ("самі таке показуйте", - говорили).
Дуже цікаво було дізнатися, що короткий мультик потрібно було створювати досить важкою та клопіткою працею. Це величезна кількість малюнків, або матеріалів, якщо мульт не мальований. Часом можна було майже півроку знімати одну 10-хвилинну анімацію.
Говорили також про фестивалі в Україні та за кордоном. Євген Сивокінь викладає для студентів і багато хто навчився саме у нього робити справжнє мистецтво. На питання, чи сучасні студії звертаються за порадами та настановами до Євгена та його колег, пан Сивокінь сказав, що залюбки поспілкувався б з такими, але зазначає, що його анімація - це некомерційне кіно, а сьогодні студії працюють переважно на отримання касових зборів, знімаючи повнометражні анімаційні фільми. Тому і така помітна різниця між тими короткими мультфільмами та сучасними півторагодинними.
Взагалі зустріч була дуже цікавою. Ми дізналися про самокритику та прагнення до досконалості, яку, однак, ніколи не досягти. Давид Черкаський каже, що його власний улюблений мультфільм - це "Лікар Айболить". Водночас зазначає, що в ньому безліч недоліків і додає, що він "просто весь зітканий із недоліків". І, можливо, саме в цьому і сенс?
Протягом всієї зустрічі модератори та самі художники, сміючись, наголошували, що їх називають "легендами". Як незалежний випадковий глядач скажу, без жартів, що це справді легенди, титани української анімації. А Давид Черкаський ще і президент фестивалю "КРОК":)
Дуже приємні враження від цих людей. Ми навіть придбали по примірнику книги Євгена Сивоконя, але не могли доступитися вже до нього, щоб ще взяти автограф, бо публіка просто заполонила сцену, аби ще трішки поспілкуватися з легендами після цієї зустрічі:)
А далі ми пішли слухати про Вільяма Ґібсона, який створив світ майбутнього у своєму "Нейроманті" - роман вважається канонічним у кіберпанку. Розказувала перекладачка Ольга Любарська. Взагалі Ґібсон, виявляється, - дуже цікава особистість. Він полюбляє мотлох. Раніше письменник купував у секонд хендах старі вінтажні красиві речі та продавав їх задорого цінителям таких предметів інтер'єру або гардеробу. Також він вихоплює цікаві та незнайомі для себе слова і вводить їх у тексти. Часом трапляється, що таким чином, він створює нову реальність майбутнього у книгах.
Мені дуже сподобалося, що Ольга - перекладачка, так детально вивчає особистість Вільяма Ґібсона, що на 99% можна сказати - вона точно знає його характер та може передбачити, що саме він хотів сказати у своєму романі. Це дуже цінно для видавництв, я гадаю. І справедливо обирати саме таких перекладачів видавництвами по відношенню до майбутніх українських читачів. Адже, як зазначила Ольга, потрібно розділяти характер та мову автора і головного героя роману. Бо часто перекладачі навіть не звертають уваги на те, що це можуть бути різні люди.
Повертаючись до Ґібсона, я дізналась, що він (поясню - я раніше не читала нічого про цього письменника) чітко описав свої основні правила у літературі. Серед них було: ніякого расизму, ніякого сексизму.
Ще із цікавого про Ґібсона: він не зміг додивитися фільм "Той, що біжить по лезу", бо був просто вражений красою фільму. В той час він саме писав "Нейроманта" і частину роману переписав, бо боявся, що його можуть звинуватити у плагіаті - настільки фільм був у його стилі. Ольга Любарська згадує весь той "мотлох", який так обожнює Ґібсон. Як у житті, так і в романі та у вищезгаданому фільмі є це нагромадження всього, завалений простір дрібними деталями.
Словом, лекція про Ґібсона мені також дуже сподобалася. Я залюбки почитаю "Нейроманта", як тільки зможу його собі подарувати)
Після кіберпанку ми на кілька хвилин пішли у кінозал, де якраз закінчувались трейлери майбутніх голлівудських блокбастерів. Потрапили на флешмоб для "Венома":) і пішли додому.
На цьому наш КомікКон завершився.
Але це ще не все, що я тут напишу:)
Скажу, що цікаво було дивитися на косплей та саме шоу, яке відбувалося два дні підряд у головній залі. Смачно було їсти бургери на території фестивалю, морозиво та пити коктейлі, з яких іде пара. Приємно було бачити знайомі обличчя та тішитися з того, що мені все подобається. Знайомитися з авторами коміксів і таке інше.
P.S.
Цей допис здійснено за підтримки Андрія Шемосюка, який не тільки був половиною мого "ми", але й допоміг згадати всі найяскравіші моменти тих двох днів. Дякую)
Якщо в загальному, то мені дуууже сподобалося. Навіть для мене програма була насиченою та цікавою. Навіть мені доводилося обирати, куди піти, бо класні події перетиналися. Кажу "навіть мені", бо я ж то тільки нещодавно почала захоплюватися комікс-культурою і таким всяким. Словом, читайте далі - там вже буде по суті (але це не точно).
Перше, що ми побачили, коли прийшли на КомікКон - це величееееееезну чергу на вулиці. Ну стали і чекаємо. За кілька хвилин до нас підходить хлопчина і сканує наші квитки - ми успішно пройшли перший контроль. Потім так само успішно пройшли далі, зустрівши знайомих (Машу Грушу). Так ми опинилися вже в самій гущі подій - всередині Українського Дому. Очі розбігаються від розмаїття персонажів - дедпули, тори, морті, диво-жінки, ісус... і купа цікавих всяких, кого я не знаю)
Словом, ми пішли на першу із обраних нами подій - "Аааааааанімаційне божевілля" (якось так) від KISFF. Було цікаво, смішно, але найбільше було - дивно. Деякі анімаційні ролики (чесно зізнаюсь) я не зацінила і взагалі не зрозуміла. Однак були досить непогані та, не побоюсь цього слова, - дивовижні роботи від майстрів світу. Взагалі, це 13 найкращих анімацій з різних країн. Тож, те, що я не зацінила зовсім не означає, що це було щось погане.)
Далі ми гуляли алеями коміксів, пробували хімічні коктейлі, витрачали гроші та дивилися на фотозони від "Планети кіно". А потім у головному залі слухали, як створити героя, якого полюбить публіка. Лекцію провів Едуард Ахрамович. Мені було дуже цікаво, я навіть захотіла працювати в Art Nation Family. Ну як "навіть"? Думаю, там багато хто хотів би працювати) Бо дуже насправді цікаво. Це брендинг, маркетинг та все, що з цим пов'язано.
Відразу ж після цього, було одне з моїх улюблених видавництв - "Рідна мова". Говорили про переклади коміксів українською мовою та пов'язані з цим проблеми, курйози та специфічні моменти. Також представлялися новинки видавництва та плани на найближче майбутнє. Після цього мені дуже захотілося прочитати "Вартові" Алана Мура. А ще чекатиму, скільки скажуть, поки не вийде українською мовою комікс "V - означає Вендетта". Це, навпевно, найбільша скромна коміксова моя мрія.
Потім ми ледве встигли на завершення презентації майбутнього українського анімаційного фільму "Мавка:Лісова пісня". Якраз прийшли, коли зал задавав питання режисеру та продюсеру фільму. Дивно і весело, і, водночас, трохи сумно, що більшість слухачів не вірять в успіх анімаційного майбутнього України. Принаймні, ледь чи не кожне питання до авторів мало частинку "вам не страшно, що не здійсняться сподівання?". З одного боку, воно ніби і справедливо, що виникають такі питання, але з іншого: ну блін, всім страшно/шо за вапрос? Щодо моєї думки, то скажу тільки одне - анімація ще ок, але ж не можна закривати очі на сюжет. Це суто із досвіду перегляду попередніх робіт Animagrad. Тим більше, якщо це повнометражне комерційне кіно. А то аж незручно, що виникає цей незрозумілий хайп тільки лиш від одного слова "українське". Таке відчуття, що більш нічого і не треба - аби лиш щось в нас робилося. Але ж треба, щоб робилося хороше. І для мене особисто, все, що робиться у кінематографі повинно мати цікавий, зграбний сюжет, а не лише кольорову картинку. Тож, хочеться вірити, що "Мавка" вийде "зграбна" у всіх сенсах і нарешті буде цікаво дивитися український мультфільм на великому екрані. Тим більше, що трейлер вийшов досить непоганий і з чудовим саундтреком.
Хоч ми і не були на цілій презентації "Мавки", але, все ж, трохи пройнялися темою, тому аж придбали собі тимчасові татуювання із символами з мультфільму) Також можна було купити прекрасно зроблені записники з логотипом (я втрималась, бо ще не бачила мультфільм - тільки через це).
А після "Мавки" була, певно, найкраща для мене подія всього цьогорічного КомікКону - презентація фільму "Дике поле", знятого за мотивами роману "Ворошиловград" Сергія Жадана. Перш за все хочеться відзначити команду, що працювала над фільмом. Півтори години, які тривала презентація - це просто насолода від розповідей режисера, продюсера та акторів про зйомки фільму.
Знімали в Старобільську. Жителі містечка вже добре знали майже всю знімальну групу. Віталися, цікавились, розмовляли... Але це я щось забігаю наперед) Просто дуже багато всього розказували на презентації. І про те, як обирали акторів на головні ролі, як реагував Жадан на цей вибір і коли. Історії про майже-приїзд-президента на знімальний майданчик. Нам також показали кілька епізодів. А ще вдень біля входу у зал можна було навіть опинитися всередині фільму, скориставшись технологією VR (що ми, власне, не могли ігнорувати).
Із того, що я почула і побачила, можу сказати, що загалом враження тільки позитивні. Це має бути щось повністю в стилі Жадана, хоча режисер наголошував, аби ми не чекали прямого переказу роману. І це логічно та мудро, думаю. Сам Жадан, коли побував на зйомках фільму, пізніше сказав актору головної ролі про його гру - Олегу Москаленку "ну нормально". Тож можемо покладатися і на цю думку (але тільки поки самі не подивилися).
Також для мене було дуже приємно дізнатися, що композитором фільму виступив Юхим Чупахін - харківський джазовий музикант. Як на мене, один із кращих сучасних піаністів України.
Щодо музики у фільмі, окрім композицій, які написав спеціально до "Дикого поля" Чупахін, буде багато і відомих треків. Режисер наголосив, що приємно здивує нас саундтреком. І в майбутньому планується випуск вінілу.
І ще один сюрприз - у фільмі зіграє Руслана Хазіпова - учасниця Dakh Daughters.
Виходить, що загалом це стрічка, яку створюють дуже прекрасні люди. І хочеться сподіватися, що результат буде такий же.
Піднімалося питання цензури у фільмі. Всі ж знають, що в текстах Жадана немало лайливих слів. І у фільмі вони також будуть. Режисер Ярослав Лодигін запевнив, що цензурувати фільм не збирається, адже без цих слів втрачається весь колорит та емоційність історії. Зрозуміло, що натомість фільм матиме відповідний віковий цензор.
Прем'єра у кінотеатрах України відбудеться 8 листопада. Але ще до того фільм буде представлений у містах східної України та, можливо, на кінофестивалях.
І бонусна інфа від режисера - буде ще один фільм за романом Жадана "Інтернат". Але це вже зовсім інша історія...
Це був перший день і для нас він завершився саме закінченням презентації "Дикого поля". Бо ми безбожно провтикали, що могли ще встигнути і на лекцію про Твін Пікс. Я просто дуже вже захоплена була "Диким полем". Ви навіть не уявляєте, яка я була щаслива:)
Другий день фестивалю був не менш цікавим. Більшість часу ми провели в одному залі, бо якось так сконцентрувалися цікаві для нас події.
Представлення коміксу про українського супергероя "Ukrman". Чесно кажучи, коли я прочитала цей комікс, то він мені... ну такооє. Трохи не сподобалися ілюстрації, трохи не сподобався сюжет та сама ідея (все-таки, останнім часом треба фільтрувати все "українське", бо на фоні підтримки часом не виправдано багато похвал). Однак, послухавши автора, стало зрозуміло, що це тільки спроби і я впевнена, що наступні випуски про Укрмена будуть набагато кращими. Комікс вийшов у видавництві "Рідна мова", тож хочеться вірити, що саме видавництво буде направляти авторів до удосконалення. Хоча, хто зна...
Далі було ще щось моє улюблене - видавництво Vovkulaka, в якому виходить комікс "Серед овець" - направду найкращий український комікс. Мені особисто в ньому подобається все: від ідеї до візуалу. Автор Олександр Корешков розповідав про деталі оформлення, те, що ми бачимо на задньому фоні історії. Це і фрагменти газет, і "мотиваційні" авторитарні постери зі світу "Серед овець". Вражає ця деталізація. Таким чином, навіть здається, що ти всередині коміксу і спостерігаєш за подіями безпсередньо на місці цих подій.
Також Корешков розповів про свої майбутні проекти, які наразі в розробці. Зазначу, що автор розмовляє російською мовою, "Серед овець" же - україномовний комікс. Через такі моменти письменник часом потерпає від різних кпинів та звинувачень у свою адресу. Тому вирішив наступному своєму герою комікса надати можливість не говорити) Дуже цікаво, що з цього вийде в результаті.
Видавництво також представило ексклюзивні матеріали з новинок, що незабаром вийдуть. Це комікси "Тиша", "Відлюдники" та "Банда". А ще у Києві нещодавно відкрився Comic Shop, де можна придбати не тільки літературу цього видавництва, але й все, що пов'язано із комікс-культурою світу.
А далі ми слухали ще одне видавництво, яке отримало права на україномовні видання "Людини-павука" від Marvel. Fireclaw (так називається це видавництво) вже видало кілька випусків Спайдермена. Розповсюджується комікс у кіосках з періодичними виданнями. Також можна придбати в інтернет-магазині.
На презентації нам розповіли про особливості перекладу (це завжди цікаво) та моменти, якими не дуже задоволені фанати Марвел. Однак ці всі моменти були обгрунтовані перекладачем. Наприклад, він розказав, чим керувався, коли назвав Ніка Ф'юрі Ніком Лютим)
А потім була нетипова для коміккону презентація комікс-поезії "Ком-по" від Оленки Павлової. Це проект від Гьотте Інституту, де українські ілюстратори намалювали комікси до запропонованих віршів українських поетів. Цього разу віршів не читали, натомість занурилися в історію та послухали про першого комікс-поета Дейва Морріса, про польський проект з українськими віршами та багато ще цікавого. Після презентації кожен бажаючий міг взяти собі додому примірник "Ком-По".
Потім у залі суттєво побільшало людей, тому що всі очікували лекції про комікс Алана Мура та Дейва Ґіббонса "Вартові". Я от зовсім не фанатка і дізналась про цей комікс десь перед фестивалем, але мені було дуже цікаво. І розповідав про це все автор передмови українського та російського перекладу Михайло Назаренко. Я була вражена тим, з яким захопленням він пояснював деталі тексту і картинки в коміксі, обгрунтовував думки героїв та фони ситуацій. Це тривало більше, ніж півтори години і час минув непомітно. Я зараз про це згадую і мені хочеться вже читати цей комікс, а потім - коментарі Назаренка. На сторінках заховано безліч підказок, деталей та просто цікавих фактів, які з першого разу читач точно не може помітити. Також заглибилися в історію та дізнались, як виходили оригінальні випуски, як вони продавалися на полицях книгарень і т.д. Словом, було надзвичайно цікаво.
Далі ми потрапили у кінозал, де слухали "легенд української анімації". Це ті люди, які створили наше дитинство. Мультфільми, що постійно можна було дивитися на телебаченні. "Як козаки...", "Капітан Врунгель", "Лікар Айболить" та багато-багато іншого. Давид Черкаський, Євген Сивокінь та Едуард Кірич розповіли про комічні моменти в роботі, про роботу загалом у Радянському Союзі та у 90-ті роки в Україні. Так, скажімо, спершу готовий мультфільм пропонувалося показувати у Росії. Якщо підходив, то його відразу перекладали російською мовою, якщо ні - відсилали в Україну ("самі таке показуйте", - говорили).
Дуже цікаво було дізнатися, що короткий мультик потрібно було створювати досить важкою та клопіткою працею. Це величезна кількість малюнків, або матеріалів, якщо мульт не мальований. Часом можна було майже півроку знімати одну 10-хвилинну анімацію.
Говорили також про фестивалі в Україні та за кордоном. Євген Сивокінь викладає для студентів і багато хто навчився саме у нього робити справжнє мистецтво. На питання, чи сучасні студії звертаються за порадами та настановами до Євгена та його колег, пан Сивокінь сказав, що залюбки поспілкувався б з такими, але зазначає, що його анімація - це некомерційне кіно, а сьогодні студії працюють переважно на отримання касових зборів, знімаючи повнометражні анімаційні фільми. Тому і така помітна різниця між тими короткими мультфільмами та сучасними півторагодинними.
Взагалі зустріч була дуже цікавою. Ми дізналися про самокритику та прагнення до досконалості, яку, однак, ніколи не досягти. Давид Черкаський каже, що його власний улюблений мультфільм - це "Лікар Айболить". Водночас зазначає, що в ньому безліч недоліків і додає, що він "просто весь зітканий із недоліків". І, можливо, саме в цьому і сенс?
Протягом всієї зустрічі модератори та самі художники, сміючись, наголошували, що їх називають "легендами". Як незалежний випадковий глядач скажу, без жартів, що це справді легенди, титани української анімації. А Давид Черкаський ще і президент фестивалю "КРОК":)
Дуже приємні враження від цих людей. Ми навіть придбали по примірнику книги Євгена Сивоконя, але не могли доступитися вже до нього, щоб ще взяти автограф, бо публіка просто заполонила сцену, аби ще трішки поспілкуватися з легендами після цієї зустрічі:)
А далі ми пішли слухати про Вільяма Ґібсона, який створив світ майбутнього у своєму "Нейроманті" - роман вважається канонічним у кіберпанку. Розказувала перекладачка Ольга Любарська. Взагалі Ґібсон, виявляється, - дуже цікава особистість. Він полюбляє мотлох. Раніше письменник купував у секонд хендах старі вінтажні красиві речі та продавав їх задорого цінителям таких предметів інтер'єру або гардеробу. Також він вихоплює цікаві та незнайомі для себе слова і вводить їх у тексти. Часом трапляється, що таким чином, він створює нову реальність майбутнього у книгах.
Мені дуже сподобалося, що Ольга - перекладачка, так детально вивчає особистість Вільяма Ґібсона, що на 99% можна сказати - вона точно знає його характер та може передбачити, що саме він хотів сказати у своєму романі. Це дуже цінно для видавництв, я гадаю. І справедливо обирати саме таких перекладачів видавництвами по відношенню до майбутніх українських читачів. Адже, як зазначила Ольга, потрібно розділяти характер та мову автора і головного героя роману. Бо часто перекладачі навіть не звертають уваги на те, що це можуть бути різні люди.
Повертаючись до Ґібсона, я дізналась, що він (поясню - я раніше не читала нічого про цього письменника) чітко описав свої основні правила у літературі. Серед них було: ніякого расизму, ніякого сексизму.
Ще із цікавого про Ґібсона: він не зміг додивитися фільм "Той, що біжить по лезу", бо був просто вражений красою фільму. В той час він саме писав "Нейроманта" і частину роману переписав, бо боявся, що його можуть звинуватити у плагіаті - настільки фільм був у його стилі. Ольга Любарська згадує весь той "мотлох", який так обожнює Ґібсон. Як у житті, так і в романі та у вищезгаданому фільмі є це нагромадження всього, завалений простір дрібними деталями.
Словом, лекція про Ґібсона мені також дуже сподобалася. Я залюбки почитаю "Нейроманта", як тільки зможу його собі подарувати)
Після кіберпанку ми на кілька хвилин пішли у кінозал, де якраз закінчувались трейлери майбутніх голлівудських блокбастерів. Потрапили на флешмоб для "Венома":) і пішли додому.
На цьому наш КомікКон завершився.
Але це ще не все, що я тут напишу:)
Скажу, що цікаво було дивитися на косплей та саме шоу, яке відбувалося два дні підряд у головній залі. Смачно було їсти бургери на території фестивалю, морозиво та пити коктейлі, з яких іде пара. Приємно було бачити знайомі обличчя та тішитися з того, що мені все подобається. Знайомитися з авторами коміксів і таке інше.
P.S.
Цей допис здійснено за підтримки Андрія Шемосюка, який не тільки був половиною мого "ми", але й допоміг згадати всі найяскравіші моменти тих двох днів. Дякую)
Коментарі
Дописати коментар