ммммм весна

Не скажу, що чекаю вже аж крепко весну. Але останні кілька днів цієї зими мене просто вже схарили, чесно кажучи. Я аж почала в колготах ходити під джинси. А це зазвичай означає, що почалась зима. А тут - навпаки, і в голові якийта хаос з цього приводу. Колготи - зима... 28 лютого - весна...
Словом, не знаю, для чого це пишу (хехе, все ти знаєш - в тебе в планах на рік - "кожного місяця писати щось в блог").
Завтра 1 березня і я готуюсь перегортати стрічку новин у всіх соцмережах, щоб прочитати кожного, хто повідомить "перший день весни, рібята". Перший день весни.
Скажу чесно, сьогодні зрозуміла, що вже шось не можу. Не знаю, що саме не можу, але скидаю це на так звану "затяжність".
Просто навколо якісь такі речі відбуваються, що здається, ніби людям шось робиться. Мені от теж, бо останнім часом бачу в людях не тільки хороше. Можу безпідставно ненавидіти когось, і тільки потім стає зрозуміло, чому так. З полегшенням зітхаю, бо думаю, що трошки розбираюся в людях.
Але і це не те, що я хотіла б написати тут.
А може і те.
Думаю, зараз саме той період в історії, коли нам всім треба особистий психолог. Можна сказати, що доросли нарешті. Хоча б до того, щоб не соромитися це визнати. Ну поступово. В мене немає особистого психолога. Але чогось думається, що мабуть треба. Деколи задумуюсь над тим всім - чого буває так сумно, щоб заганяєш себе у якийсь підсвідомий підвал, або так щось сидить всередині і гризе, що говорити тяжко...

Або от є, наприклад, люди, які потребують уваги аж страшно. І вони не ідуть виступати на сцену, не працюють над собою, аби добитися публічності. Вони просто у своєму невеличкому оточенні роблять такі вчинки, що це оточення м'яко кажучи, афігіває, але дає тим людям те, чого вони хочуть - увагу. Не плутати з турботою. Увагу - постійне обговорення цієї людини, ситуації і таке інше. Думаю, такі теж потребують розмов із психологом.
Не тільки через дивацтва. Просто, аби краще розбиратися в собі та людях. Ми часто не помічаємо, яким тоном висловлюємо думку. Хтось ставить акцент на інтонації, а хтось чує лише слова. І те, що мало бути сарказмом, чується правдою. І люди ображаються. Не говорять. І ніхто не розуміє, чого так. Або хтось недослухав одне слово і зробив висновки. Звідси конфлікт, образа і т.д.
Треба вчитися слухати і говорити. І, в першу чергу, слухати себе. Дізнаватися свої ж власні мотиви. Якби всі взяли і оце от все дізналися про себе і щось усвідомили.
Це те, з чим хочеться розібратися, як тільки стане тепліше. Бо зараз - ееее. Зараз я буду злитись, бо харить то всьо. Холод, авітаміноз, люди, які мусолять очі і цим дратуюсь аж сил нема.
І ясно, що ніякого психолога я не збираюсь собі шукати. Бо треба ще зібратись, щоб зібратись. А вам раджу.

П.С. А мала написати про те, що я люблю.
Ну якось іншим разом.