кузьма

це буде для себе.
перші півгодини не вірила, попри надзвичайно вірусне поширення новини в мережі. ні. не вірила, і зараз ще не до кінця.
але хто мені кузьма скрябін? - так я думала сьогодні. особливо я не слухала, тобто - не фанатіла. так я думала оце сьогодні.
 а зараз розумію, кузьма скрябін - це той випадок, коли людина є і ти сприймаєш це як належне. він "є" все моє свідоме життя. сьогодні я розумію, що "був".
 але лишився.
він завжди був якимось світлим моментом у всьому, що оточувало мене - дитину, яка народилася у 90-х, де майже скрізь по телебаченню/радіо/курва/ в пресі  - суцільна попса й естрада, пізніше - кічений/кінчений гламур (2000-ні), а тут кузьма. добре було розуміти, що, хоч він і там - по той бік екрану, але теж, як і ти, висміює все це.
тому я дивилася телевізор - тільки через таких людей.
а вдома в нас була касета з його піснями і "танець пінгвіна" - то для мене дитинство.
а побачила вживу я таки пізно - лиш у 2008 році - того ж таки року закінчила школу. а він був у нас на відкритті торгового центру. так банально, але той концерт я ще довго пам'ятатиму.
(...)
я завжди якось знала, що він свій. так, певно, багато хто думав. любила його зачіску і манеру говоріння. голос. гумор. все, що висловлював з того чи іншого приводу. любила його "я, "пабєда" і берлін". вірші, які стали піснями. люблю досі ж. "спи собі сама".
(...)
і знову виходить пафосно.
та я досі не  вірю, чесно кажучи.

а небо сьогодні чисте. світло і тепло другого лютого. і тихо.
"... тiльки мовчати тихенько мовчати".

сподіваюсь, тобі там краще. привіт усім