ЖАДАН. Рівне. 18:02:2014
Розумію, наскільки це не на часі, але дуже не хочеться лишити поза увагою те, про що писатиму.
Вчора до Рівного приїжджав Сергій Жадан. Звісно, я не вперше мала змогу чути його, але чомусь надто багато сподівань покладала на презентацію “Месопотамії”. Книга мене таки зачепила (сказати б “вразила”, але я готова була бути в захваті ще до того, як почала читати). І, звичайно, як і перед кожним нашим заходом, були переживання.
Вдень відбувалась прес-конференція в Книжковому супермаркеті. Журналістів, на диво, небагато. І з тих небагатьох було трохи недалеких.
Питали переважно про нову книгу. Спершу. А потім пішли запитання типу “жадан - це прізвище?”, “чи ви одружені?”, “якою мовою думаєте: українською чи російською?” і таке інше.
Зате ми дізнались, що “жадан” першочергово - це ім’я. Так називали дітей, народження яких дуже чекали. Бажаних дітей. Отак.
Питали також “історія грошей сергія жадана”. На що Сергій Вікторович сказав, що нема в нього такої історії й почав показувати всі гроші, які були в кишені (довели людину!))
Загалом, все було добре. Багато жартів, трішки недоречних питань, журналісти вияснили, звідки родом письменник, Жадан, в свою чергу, вияснив, що майже ніхто із присутніх (крім Вікторії, яка була модератором прес-конференції) не читав “Ворошиловград”, за що всім стало трохи соромно.
Свого читача Сергій не може описати, каже, що “Месопотамія” для уважних, бо в збірці дуже багато натяків на міфологію, алюзій… і дуже добре й втішно, коли вони це помічають і відгадують.
Назви новел нової книжки - чоловічі імена, бо це історії про чоловіків. Питають “чому Ви пишете про чоловіків?”, на що Жадан відповідає: “Їхні історії цікаві жінкам, а жінки мене більше читають”. І з цим неможливо не погодитись. Тому ми й погоджуємось.
Далі були інтерв’ю місцевим телеканалам, а я з К. пішли за квитком до Львова.
О 18 год були вже на місці презентації. Готувались. Сергій довго розмовляв по телефону. Перші глядачі вже були в холі й в очікуванні сором’язливо спостерігали за письменником.
Почали. Сумно якось (всі знали, що в цей час відбувається в столиці, тому не дивно). Розказував про “Месопотамію”, читав звідти про Марата, потім - вірші. Гарні вірші. Я щиро рада була чути “Що з того…” й не тільки.
Кілька поезії із “Вогнепальних…” і врешті - зовсім нові, неопубліковані.
Оце і було щастя. На тих кілька хвилин забуваєш, що за дверима великий і жорстокий світ.
На завершення легендарний “Я був листоношею в Амстердамі..”, “Камон, мен” та ще кілька подібних)
На цьому - все.
Фото, автографи, щасливі обличчя і щирі посмішки.
P.S.
_________
а далі проза. Ніколи не забуду момент, коли нарешті вийшли з приміщення, де була презентація. На вулиці тихо від відсутності транспорту, натомість чути церковні дзвони. І всі прямують в сторону рівненського майдану.
З Жаданом попрощались й пішли просто-таки назустріч іншої, не такої гарної, реальності, де всі дивляться трансляцію з Києва на великому екрані. І хтось навіть від того не стримує сліз…
P.P.S. це треба було записати.
Вчора до Рівного приїжджав Сергій Жадан. Звісно, я не вперше мала змогу чути його, але чомусь надто багато сподівань покладала на презентацію “Месопотамії”. Книга мене таки зачепила (сказати б “вразила”, але я готова була бути в захваті ще до того, як почала читати). І, звичайно, як і перед кожним нашим заходом, були переживання.
Вдень відбувалась прес-конференція в Книжковому супермаркеті. Журналістів, на диво, небагато. І з тих небагатьох було трохи недалеких.
Питали переважно про нову книгу. Спершу. А потім пішли запитання типу “жадан - це прізвище?”, “чи ви одружені?”, “якою мовою думаєте: українською чи російською?” і таке інше.
Зате ми дізнались, що “жадан” першочергово - це ім’я. Так називали дітей, народження яких дуже чекали. Бажаних дітей. Отак.
Загалом, все було добре. Багато жартів, трішки недоречних питань, журналісти вияснили, звідки родом письменник, Жадан, в свою чергу, вияснив, що майже ніхто із присутніх (крім Вікторії, яка була модератором прес-конференції) не читав “Ворошиловград”, за що всім стало трохи соромно.
Свого читача Сергій не може описати, каже, що “Месопотамія” для уважних, бо в збірці дуже багато натяків на міфологію, алюзій… і дуже добре й втішно, коли вони це помічають і відгадують.
Назви новел нової книжки - чоловічі імена, бо це історії про чоловіків. Питають “чому Ви пишете про чоловіків?”, на що Жадан відповідає: “Їхні історії цікаві жінкам, а жінки мене більше читають”. І з цим неможливо не погодитись. Тому ми й погоджуємось.
Далі були інтерв’ю місцевим телеканалам, а я з К. пішли за квитком до Львова.
О 18 год були вже на місці презентації. Готувались. Сергій довго розмовляв по телефону. Перші глядачі вже були в холі й в очікуванні сором’язливо спостерігали за письменником.
Почали. Сумно якось (всі знали, що в цей час відбувається в столиці, тому не дивно). Розказував про “Месопотамію”, читав звідти про Марата, потім - вірші. Гарні вірші. Я щиро рада була чути “Що з того…” й не тільки.
Кілька поезії із “Вогнепальних…” і врешті - зовсім нові, неопубліковані.
На завершення легендарний “Я був листоношею в Амстердамі..”, “Камон, мен” та ще кілька подібних)
На цьому - все.
Фото, автографи, щасливі обличчя і щирі посмішки.
_________
а далі проза. Ніколи не забуду момент, коли нарешті вийшли з приміщення, де була презентація. На вулиці тихо від відсутності транспорту, натомість чути церковні дзвони. І всі прямують в сторону рівненського майдану.
З Жаданом попрощались й пішли просто-таки назустріч іншої, не такої гарної, реальності, де всі дивляться трансляцію з Києва на великому екрані. І хтось навіть від того не стримує сліз…
P.P.S. це треба було записати.
Коментарі
Дописати коментар