20. Форум. 14,15 вересня

Десь 1:50 Здолбунів

3:15 – собачий холод  в електричці. Тут зовсім не добре. то видно на моєму носі, але я сховала.

А в 7:40 ми не вірили, що вже на місці. Але це Львів. Тому все стало на свої місця.

Поки шукали-згадували, де Палац мистецтв, встигли зустріти Василя Колісника, який вказав нам шлях (хоч ми все рівно потім не знайшли) і дав зрозуміти, що Форум ще триває і триватиме дал (ну ми й не сумнівались. Чого ж приїхали)

А далі просто. сямьон

Потім я придбала книжки, які треба і не треба, зустріли Наталю, Діму (навпаки) й пішли на «Бодунову презентацію». Там ще побачилась із київськими знайомими і вже так слухали.

Щодо самої книжки – «Жити-пити». Назва така, знаєте, в стилі «життя-ниття». Ну мені так здалось:) Купили з Дімою одну на двох. І нащо мені та книжка, питається? Буде в прокаті книг Літ.РВ – захочете почитати – пишіть) Але потім, ми перші прочитаємо!

А презентація така собі. Можна було шампанського під сценою напитись (тематична презентація така – все по темі). Але сухувато щось було. Зачитали автори свої уривки, дехто побалакав. А Жадан то дуже засмучено виглядав взагалі.

Потім і пішов собі зі сцени, коли Кокотюха  щось там розповідав про пияцтво.

Але я підписувала книжку і от. Гляньте на цей вираз безвиході. То не я, чесне слово – він такий був ще до того, як ми підійшли!

Положій Євген знову про себе нагадав і я зрозуміла, що треба щось ще почитати цього письменника. Непогано ж пише. І то я щось про це згадую тільки на Форумі (бо більш ніде його й не стрічала ще).

Після письменницьких читань, розповідей, на сцену вийшов якийсь дідусь і почав грати на гітарі…може й співав, але я вже не чула – треба було сфотографуватись із Жаданом і бігти знову в Палац мистецтв.

Дуже довго шукалась зала, де мала відбутись розмова «С.Е.К.С. (Сучасне Епатажне Креативне Слово) у школі. Уроку не буде?».

А говорили про те, чи треба в програмі укр.літ. сучасна поезія/проза. Що варто запроваджувати, як обирати і чи треба взагалі?. .  Пан Іздрик каже, що не треба, рібята.  Най воно краще до тих дітей само прийде. Якщо цікаво, то читатимуть і отримають хоч якесь душевне збагачення, а ні, то й нема чого нав’язувати, щоб потім зненавиділи взагалі. В принципі, можливо і правильно, але все ж…

А Ірена Карпа не проти, якби її у школах вивчали. От тільки подавання матеріалу повинно бути правильним – вчитель, який ненавидить письменника і розповідатиме таким тоном, що апріорі діти також будуть негативно налаштовані. Може бути, звісно, протилежний ефект – від тих, хто робить на зло вчителям – але відсоток незначний. У виграші тоді – ніхто.

А ще цікаве було. В одній із шкіл учням пропонувалось написати асоціації до «українська література». І що ви думаєте? «Розстріляне відродження», «депресії», «репресії», «смерть», «безвихідь» (останні два я сама додала автоматично, вибачте).

Сашко Ушкалов розповів випадок, коли його «БЖД» закупили великою партією в одну із шкіл, бо подумали, що це підручник новий з БЖД. Ось такі справи:)

А я думаю… не знаю навіть. От я щаслива, що сама свого часу знайшла Дереша й зацікавилась. Бо подумала «хм, якесь прізвище знайоме… куплю це «Архе». От. Але на той час, мені невідомо, звідки знала це прізвище, Дереш – десь чула певно.

А якби нас вчили? Я б просто читала, щоб потім добре написати ЗНО. Бо ще мала була – нічого в цій жизні не знала…

Повернусь на Форум)

Тобто  - трохи далі, але у Львів все ж. На площі Ринок фестиваль польсько-українського партнерства. Послухали Гич Оркестр.

Рада була зустріти Тимура і Віку – люди з Яскраво)

Гич чудові як завжди. Так добре було слухати. Хотілось би танцювати, але нога боліла і книжки. Та нічого. Подякувала за гарну музику, потисла руку Пирожку й пішли ми кудись. Пройшли повз свято Вірменської вулиці, зустріли десь там Боденчука. Обіцяв наступну збірку свою назвати «Каримат» спеціально для мене і Тані (я це сюди записала. Потім нагадаю, коли напише:-).

І що було нам робити? Відволіклись від книжок музикою. Пішли на квартирник АтмАсфери.  І добре, що пішли. Так справді атмосферно вийшло, навіть релаксуюче.

Драмер їхній взагалі кльовий – так вміє з публікою працювати. Якби не він, то не знаю… виспалась би там нормально, а то довелось слухати)

А Ніч поезії така вийшла теж непогана. Найкращий - Жадан (угу, хто б сумнівався, що  я щось інше напишу). Із найбільш вподобаного – Юрій Андрухович (хоча.. ні, ну добре добре:)

Галина Крук, Павло Коробчук, Іван Малкович…

З музики, зрозуміло, ДрамтИатр. Ех, вдячна за «стройную дєвушку мєньше арєшка» та й за всі інші, і чого так мало було?

Ще гарний польський гурт був (забула назву). Ну дуже хороші.

Щодо поетів. Цілодобово. Коцарев і Горобчук мені такі дивні. Ну дуже. Окремі вірші, то подобаються. Але все одно – вони дивні.

Запаска. Я спала і в снах чула Запаску. І кльово так)

Багато ще на Ночі поезії всякого було. От наприклад, я сиділа там на балконі дивилась-слухала і зауважувала кілька разів, як ефектно вигляда Кучерявий в тому костюмі на фоні червоних куліс у світлі прожектора. Немов от-от комусь Оскара має вручити.

Шкода, що все так минало швидко. Не зчулись, як вже мчали на вокзал (ні ні, не їхати) зустрічати Ксюшу з Києва. Зустріли і не знали куди подіти себе о 6-й ранку, коли ще темно і дуже холодно як для прогулянок. Доки ми поснідали, дійшли до ратуші, вирішили піти далі й завітати в палац мистецтв.

Була 8-ма година ранку десь. А дехто вже й на роботу прийшов. Зустріли на вулиці Матевощука Юрія, який чомусь приходить раніше на цілу годину. Склали компанію хлопцю біля стенду «Кроку», побалакали про молодих поетів, Юра похвалився серією УПА,  розрекламував декого із виданих «Кроком», подарував значок і збірку, і от. Пішли ми собі далі блукати.

Поки вирішували, що робити, зрозуміли, що декому треба додому,  бо ради немає із застудою. На вокзал провели Таню (туди-сюди на той вокзал, але то таке).

І це була неділя. Нарешті побачили Марка. Видно – людина на роботі) Похвалились одне одному книжковими надбаннями та враженнями. А далі ми з Ксю пішли напиватись кавою/чаєм в Дзигу, заодно і слухати Ірванця, який презентував своє «Вибране за 33». Отримавши дозу поезії Олександра Васильовича, стрімголов помчали на власні читання в кав’ярню Леваковського. А там… всі свої якісь. І так приємно було, що вони прийшли. Навіть Олег Куліков. Особливо рада була бачити Таню Останню, Віку, Васю, Любашу, Сашку… ну тут можна продовжувати,..

Ще, я не впізнала Андрія Чапляка. Подумала – о, нова людина. Ат ні! І цього знаю.

Загалом наше ОСТ Рівне вийшло непогане, хоча могло бути краще набагато.

І погнали ми на потяг. Нарешті вже додому.

Ні Моррісона, ні презентації «П’ятикнижжя», ні багато чого іншого…

Якби не робота – їхала б волонтером на всі дні. Якби не робота – не купила б жодної книги без грн… тож, я думаю, все чудово. І все так, як могло статись найкраще.

І небо, з яким я домовилась про погоду, виконало умови угоди.

Життя іде, і йде воно, підскакуючи від радості і шурхочучи осіннім листям (а не як у Карпи було:) під музику Гич Оркестру.