просто пост про

день мого міста. от.

730 років йому, а мені всього 22 і я думаю, що то вже багато.

здається, сьогодні все було - і вірші (ірванцеві власною персоною), і книжки (теж ірванцеві, і ще дзвінкої матіяш від хорошої ідентичної натуральному, яка привезла аж сюди із далечіні за що їй велика дяка й обійми), і музика, і танці, і знову музика (і танці), і , і,

джаз в “блюзі” чудовий, таня і ксюша як ніколи якісь ненормальні і від того так радісно, що нема ради:)

але холодно. так робиться холодно, бо осінь, бо ми доживаємо до вересня (який скоро вмоститься всім на коліна) і тому треба бігти додому вдягати шкарпетки, взувати кеди і знову йти слухати когось і співати всі пісні, які тільки згадаються, вживаючи імена на букви “с”, “в”, “м” і звісно (як без) “г”.

а таня нас годувала виноградом і персиками.

а потім пропустили от вінта, ледь встигли на тнмк і дивились як небо вкривається феєрверками і було оте таке, ну. відчуття безкінечності.

…так минало літо. скоро всі роз’їдемось. ще кілька днів і.