один день Stare misto 2013

так вже сталось, що на Старе місто я поїхала лиш на перший день (чесно, зараз мені здається, що це на краще, інакше -  не знаю, що).

якщо по-порядку, то

їдеш собі нібито в інше місто, а виявляється, що там давно вже тебе чекають “всісвої”, і місто чекає так, наче: “ну і де тебе носило? ходи, чаєм напою”. то це я про львів чогось так. ну відчуття, розумієте?
рада була побачити всіх! декого тільки вдруге в житті, але люблю такі зустрічі)
багатьох не побачила - вибачте якшошо.


значить, фестиваль:
прийшли ми як завжди раніше ніж треба і мусили грітись на сонці під парасолею біля входу. щастя - дехто вміє жартувати і нам не було нудно;)
зайняли місце біля сцени. слухали українських Еполетс - хороші хлопці, але щось розкачали тільки на останніх піснях - ну день, спека, таке…

трішки накрапав дощик - вийшли Ляпіси і да! я так танцювала, що перекинула чиєсь пиво (ну нащо під ногами ставити)  і воно аж мені в кед наллялось. але я ж перекинула чиєсь пиво…
дуже кльово що ляпіси заспівали останню свою пісню “танцуй” - ох жеж вона мені подобається (“крышка гроба хлоп-хлоп” - ну хіба це не прекрасно?!)

а ще на виступі ляпісів я зустріла дівчинку з твіттера Іванку. так дивно, коли зустрічаєш когось вперше в житті і впізнаєш)

далі були веселі хлопці - Че Судака. ото вже там всіх розтормошили - геть аж технік ІАМХ вийшов собі послухати. от вам його фоточка:

а потім по черзі, наче не змовляючись один з одним, підходили  майже всі учасники Че Судака до нас - простих глядачів, і роздавали автографи, вітались і, фотографуючись з усіма з ким треба і не треба, відвертали увагу людей від того, що в цей час діялось на сцені:)

а на сцені вже готувався виступ ІАМХ - певно найбільша кількість апаратури саме в них - сцена аж змінилась ніби.

тим часом на іншій сцені з’явились дивовижні Archive. кажу дивовижні, бо такі вони і є. в солістки чарвіний голос. велике їм спасибі за першу та за останню пісні - ті, що я найбільш люблю. то щастя.
потім (нарешті!) ІАМХ! Містер Корнер прекрасний і нема на то ради. ще й вийшов з букетом фіолетових квітів - ніколи не бачила, щоб комусь так пасували квіти. фіолетові. просто витвір мистецтва.

отілось би написати про кожну пісню, яку виконували, але то ж не сольний концерт, а фестиваль. але все одно - на Tear Garden сама ледь не просльозилась (бо люблю дуже цю пісню). приємно здивувала Джанін, яка вивчила кілька українських слів. казала “руки догори” ну і там різні стандартні фрази типу “дякую” і т.д. видно, що вона любить людей:)

а Корнер подарував той свій букет потім дівчинці-фотографу, яка ледь не вмерла з того дива. ну потім там ще вони всі кидались барабанними паличками, рушниками і всім чим тільки можна було ощисливити фанатів.

а це нова учасниця іамх - Семмі Долл:

а ще Корнер плутався в шнурах і ніяк не міг  спуститись до людей, але спустився - в нього забрали капелюх, але потім повернули. ну таке
вдячна їм також за пісні із нового альбому, які я чула вперше вживу (до речі - навіть біля колонок звук був дуже хороший і всі музиканти молодці)
виходили на біс - заспівали ще три пісні. а потім взяли й пішли.
якась я така щаслива була - почала передзвонювати на пропущені дзвінки і не могла два слова зв’язати до пуття - сестра сказала “добре, я потім тобі передзвоню”)
тоді ми пішли слухати Бреґовіча. хтось писав у відгуках, що хотів би таку музику в себе на похоронах. в хорошому сенсі (ви ж зрозуміли, що в хорошому?). класний оркестр я вам скажу.  всі танцювали. навіть бидлота, яка закинула в наші речі пляшку з-під пива (все обійшлось - пляшка була порожня).

половина нас на Бреговіча не лишались, а пішли брати квитки на афтепаті. після Бреговіча і ми пішли. сумно було якось покидати фест, але що ж… о 00 годині десь ми вже були в тому клубі, де афтепаті.  внизу готувався виступ Перкалаби, а зверху сейшн від музикантів-учасників фестивалю. чомусь ми обрали другий поверх - пішли танцювати спершу під альтернативну музику Шарлотти із Сабвейс (така хороша дівчина! таку кльову музику ставила. і дуже мила), потім слухали треки ді-джея Кейна (того, що із оупен-мюзік) - теж непогано. а тоді прийшов Альберто Альварес і почалась діскатєка. ні, ну серйозно - аж недобре стало (це взагалі окрема історія - як мені стало погано від музики: коротше, голова закрутилась чишо, випала з реальності і ледь не впала, потім ще раз - мене хтось там зловив і сказав “я буду тебе ловити, ти танцюй” за шо я подякувала і пішла посидіти, а потім цей хтось прийшов знайомитись і дивувався як це так мені може подобатись іамх і бреговіч одночасно).
тим часом можна було виловити кого завгодно. там були всі учасники іамх (крім корнера і жанін), двоє із че судака і може ще хтось. то вже нафотографувались і наспілкувались всі, хто хотів.
а потім…потім ми поїхали спати в гуртожиток до Даші. спали рівно три години (з 5 до 8). прокинулись, поїхали поснідати, купили шоколаду і на вокзал. в електричці було таке вісєльє шо хай йому - спека, не дуже приємні запахи, циганські “бєлиє рози”, дідусь, що не знав, де йому вийти… ще зустріла знайомих (їхали на співанку - супервасиль і даша і ще якийсь хлопець).
і весь цей час я готова була померти (хотілось), бо так погано було шо геть.

тим не менше - враження від старого міста найліпші. дякую наталі, тані, яні, даші, насті, юрі за те, що були кагбе однією компанією:)


п.с. яні і тані особливо, бо яна - то людина, яка ділила зі мною місце біля сцени, потім ще й місце на підлозі і взагалі - хороша дівчина) а танічці, бо вона завжди зі мною вже он більше року:)