життя-ниття

Их… весна, як то кажуть. Треба прокидатись, щось вирішувати, щось, врешті, робити…

А мені воно якось, знаєте, геть не круто. Всі ці аномалії природи, які доводилось спостерігати останнім часом - вони не те що мені подобались дуже, але все ж закрадалась така мислЯ типу, що “а може воно класно? ну хоч якісь зміни. може, то так треба? може, це до чогось нового приведе нас всіх, до “світлого майбутнього”. Угу, до “світлого” (подумала вона і вирішила, що думати інколи шкідливо).

Все це не має значення, бо я тут взагалі то хочу поскаржитись на авітаміноз. Угу, спати хочеться весь час і … коротше - не хочу нічого робити! Така лінь напала, що не знаю, як боротись із нею. А воно над головою нависає… В мене ж магістерська на носі, і наукова конференція (на яку я, між іншим, сама вирішила іти, бо ж…бо ..ай коротше). Думала, врятує погода - вийти на вулицю, порадіти весні! а потім повернутись домів і бігом написати все і сидіти щасливою дивитись у вікно як заходить сонце. Але де там… це фантастика.

Натомість мене тішить музика, яку слухаю зараз і поезія . Але, це  ж все дурниці. Я несерйозна якась останнім часом і зовсім з навчанням поїхала (з’їхала? забила коротше).

Краще б я написала про гарні події, які відбувались цієї частинки весни. А було багато гарного. Але це все ніщо проти мого занепокоєння своєю безвідповідальністю.

Знаю, завтра нічого не зміниться - допишу (допишу? допишу!) доповідь на конференцію і буду далі байдики бити. Аж поки не настане пора здавати звіт з практики, а далі… буде видно.

Пішла я спати